Жанр: кримінально-любовні роздуми

Публікація цього огляду напевне співпаде в часі з грядущим врученням першої -  і не останньої! – відзнаки «Золотий Пістоль», котру автор цих рядків придумав, аби хоч якось виправдати існування в Україні тих авторів, котрі намагаються творити гостросюжетну літературу. Пропонована історія «Гарем Снігової Королеви» («Гарем Снежной Королевы»), створена доктором філософії в галузі права Сергієм Теньковим, як претендент не розглядалася. Але вихід у світ саме цієї книги збігся з необхідністю читати рукописи, автори яких на дану скромну відзнаку претендують. Тож переключившись із обов’язкового на необов’язкове читання, я раптом зловив себе на думці: це вже написано. І не одним автором, а щонайменше десятьма.

У жодному разі не йдеться про плагіат. Навпаки, кожен автор пише оригінальні твори. Не краде сюжети, а творить історію так, як велить серце й уява. Мається на увазі про, по-перше, дещо специфічне уявлення українців про те, яким повинен бути гостросюжетний роман, і, по-друге – про певний тренд сучасного письма, підтриманий без попередньої змови багатьма не знайомими між собою людьми. Я не готовий сказати, що це: проблема української белетристики, справді жанровий (чи позажанровий ?) тренд, котрий варто розвивати й подавати як омріяний «свій шлях» книжкового ринку чи бажання кожного автора насамперед ділитися сокровенним, не зважаючи на реальні потреби читачів у розбещеному книжками читаючому світі.

Якщо відкинути зайве, то Сергій Теньков чи не вперше в актуальній українській белетристиці піднімає гарячу тему рейдерських захоплень історичних центрів наших міст та боротьби з цієї українською чумою ХХІ століття. За сюжетом, власник популярної антикварної крамниці, інтелектуал з оригінальним іменем Ретвізан, дізнається – його магазинчик, як і всю старовинну вулицю, незабаром позбавлять від мешканців, зруйнують в забудують територію офісними центрами, магазинами та паркінгами. До Ретвізана вже починають вчащати емісари від такого собі Інчучуна, власника нічного клубу, він не приймає жодної пропозиції, домовлятися не хоче та разом із мешканцями вулиці починає протидіяти рейдерам. У відповідь активістів по черзі починають безслідно зникати…

Чи зможуть культурні грамотні освічені люди протистояти грубій силі? Здавалося, тама та сюжет обіцяють саме таку лінійку розвитку подій та фінал: переможний чи трагічний, та в кожному разі – яскравий. Але як Сергій Теньков, так і автори з десятка інших творів, котрі мені довелося прочитати в рукописах, або вперто не визнає лінійних оповідей, або активно змішує жанри. У нашому випадку – не на користь кримінальної інтриги та гостроти сюжету, а в бік мелодрами. Для розвитку якої лінійність необов’язкова. Хоча б через те, що насправді людські стосунки не мають лінійного виміру.

Таким чином, пропонується «детективно-любовна» історія. Для якої з’ясування особистих стосунків між героями та героїнями й ведення цікавих, розумних, зворушливих, проте – не обов’язкових для сюжету особистих розмов напевне відображає внутрішній стан автора на момент написання. Його життєву позицію. Творче кредо. Проте в жодному разі не пропонує ту саму лінійну історію, виконану в рамках певного жанру, до прочитання й узагалі – сприйняття якої призвичаївся читач.

З «авторською» літературою ми в Україні все ще стикаємося набагато частіше, аніж із повноцінною жанровою. Хтось наголосить: так, це наш, український вибір, згадає про бездуховність та необов’язковість такого поняття, як лінійна історія. Створена за законами такої лженауки, як «драматургія». Хтось скаже: чому автор мусить бути безликим, пропонуючи читачеві звичну йому беззмістовну «жуйку»! Хтось нагадає: у даному випадку маємо не детективний чи кримінальний, а передусім соціально-психологічний твір. Всі будуть праві. Окрім, мабуть, того самого омріяного масового читача. Котрий так і не зрозуміє, про любов «Гарем Снігової Королеви» - чи про боротьбу з рейдерами й ситуаційну перемогу над ними.