Національних героїв народжує масова культура. З цим напевне будуть сперечатися. Але факт все одно лишається фактом: культові герої приходять до нас завдяки літературі та кінематографу. І багато в чому формують та об´єднують населення країни, перетворюючи його в єдиний народ.

Герої з`являються саме тоді, коли на них є потреба. І потребують героїв не еліти, а саме маси. Коли на початку XIX століття люди ставали дедалі грамотнішими, ці письменні маси захотіли мати доступ до «панської розваги», якою була в ті часи друкована книжка. Саме в ті часи у Європі газети почали друкувати романи з продовженням, а в Америці - видавати дешеві книжечки про пригоди підкорювачів Дикого Заходу.

Так національним надбанням стали Буффало Біл, д`Артаньян, Шерлок Холмс, Нат Пінкертон. У дореволюційній Росії таким героєм був сищик Путілін. З другої половини ХХ століття, коли радянський союз став імперією Зла, головним борцем із цим злом та, відповідно, носієм певних цінностей та ідеалів демократичного суспільства, став Джеймс Бонд. Ці та безліч інших персонажів мають статус національних літературних героїв і є надбанням масової культури. Вони в різні часи репрезентували свої країни.

Деякі репрезентують їх і досі. Так, минулого року в Британії вийшли новий роман про пригоди Шерлока Холмса - lenta.ru" target="_blank">lenta.ru/news/2011/04/12/holmes/">«Дім шовку» Ентоні Горовіца, та  - новий роман про Джеймса Бонда, «Карт-бланш» Джеффрі Дівера. І на 2013 рік готується продовження «бондіани». Своєю чергою, в російській масовій літературі так само герої, котрі претендують стати культовими, хай і не в такому масштабі - це Ераст Фандорін від Бориса Акуніна та Анастасія Каменська від Олександри Мариніної.

У рамках авторського проекту «Кримінальне чтиво UA», мета якого - моніторити актуальну українську гостросюжетну літературу, «Буквоїд» вирішив дізнатися, яким автори українських гостросюжетних романів бачать нашого національного героя. Питання звучало так:

Чи можливий в українській популярній літературі національний герой, носій певних цінностей? Це повинен бути чоловік чи жінка? Чи є такий герой уже, тільки ми його не помічаємо? Чому його досі нема?

Відповідають:

Cергій Бортников (Луцьк):

Я б говорив інакше: такі герої були. Але зникли разом із української радянською масовою літературою. Треба пригадати героїв романів Володимира Кашина, Ростислава Самбука, причому цей автор був чи не найпопулярнішим і в нього було відразу кілька книжкових «серіалів» із різними постійними героями. Ці автори, як і їхні герої, були в часи розвиненого книжкового видавництва досить затребуваними, хай і не «культовими».

Сергій Бортников - автор більше десяти кримінальних романів, серед яких «Чистильник», «Чистильник-2», «К.А.Р.», «Право на вбивство», «Східна місія»  та ін. 

Дмитро Бондаренко (Дніпропетровськ):

Спроби та розробки в цьому напрямку вже є. І всі вони схожі в головному. Це такий собі крутий герой-одинак, трохи повернутий на українській ідеї. Але якого суспільство не розуміє, не дуже приймає і вже точно мало ототожнює з собою. В "Клясі" Вольвача, детективах Кононовича, декількох творах Шкляра і мабуть Пантюка такий герой промальовується. Є ще один напрямок: спроба знайти набагато менш пафосного героя, журналіста або колишнього мента. Такому герою притаманні більш людські і, я б сказав, українські риси - вайлуватість, деякі лінощі, наївність. Мені здається, що це правильний напрямок. Нашому народу такі люди ближчі і зрозуміліші за духом. Але тут треба ще вирішити надзадачу - як поєднати всі ці явно "негеройські" якості з загальнолюдським уявленням про героїв.

Дмитро Бондаренко - автор семи гостросюжетних книжок, серед яких - «Пацюк», «Сімнадцятий поверх», «Красуні і бандити» і.т.д. Лауреат кількох літературних фестивалів, призер читацьких симпатій конкурсу «Книга року ВВС-2006».

Анна і Петро Владимирські (Київ)

Герой, незалежно від статі можливий у будь-якій літературі. І в українській - теж. У ній - особливо. Тому що, як нам видається, в нашій країні особливо багато несправедливості. Ми собі уявляємо такого українського Зорро, захисника ображених... Тим не менше, маємо свого героя - Віру Лученко. http://mail.google.com/mail/e/gtalk/338 Вона не мент, як Каменська, і не б`ється, як Ераст Петрович Фандорін, але так само намагається відновити справедливість своїми методами. Нашим постійним читачам ця героїня подобається, вони хочуть ще. Інша справа, Віра Лученко як персонаж і ми, як автори, не надто відомі в своїй країні. Не виступаємо по телебаченню, не беремо участь у публічних презентаціях, нас не «розкручують», не рекламують. Причина - наші книжки без того добре продаються. Так, для видавців це бізнес, але книга не лише товар, а й літературний твір. Котрий порушує питання моралі. І ось про дотримання цієї моралі (на сторожі якої стоять герої - А.К) мусить дбати держава. Але вона цього не робить...

Анна і Петро Владимирські - автори кількох десятків книжок, серед яких значне місце займають детективні романи: « Пастка для янгола», «Освідчення в ненависті», «Передчуття смерті», «Ковток страху» і т. ін.

Олександр Ковалевський (Харків):

В українській популярній літературі національний герой не з`являється через малу популярність цієї літератури.

Олександр Ковалевський - автор багатьох романів, серед яких «Розірване коло», «Клан», «Час перевертнів». За літературну діяльність має кілька професійних нагород.

Анатолій Сергієнко (Львів):

Безумовно національний герой з певними моральними цінностями у популярній українській літературі можливий, якщо з´явиться автор  рівня Артура Конан Дойля, Яна Флемінга чи Бориса Акуніна. Поки що такого автора чи авторки на Україні я не бачу. Можливо ще не народився, але він обов´язково з´явиться,  а от куди  й до яких цінностей поведе його творча уява, передбачити  важко. Чи до створення героя, котрий об´єднає всіх українців, перетворивши їх з населення в народ. Чи до своєї «україніади», де герой буде подібний до Остапа Бендера. Слід зазначити, що сучасні автори гостросюжетної української прози, як на мене, досить потужно працюють. Їхній творчий потенціал дозволяє сподіватися на народження у недалекому майбутньому свого Джеймса Бонда.  Чому такого героя дотепер  немає? Тому що в нас є своя «московіада», є свої романісти (романістки), яких уже прирівнюють до Достоєвського і Томаса Манна. Нашим метрам  братися до жанру детектива якось і не хочеться, і не престижно, і врешті-решт, важкувата ноша. Тут, крім таланту, потрібні  терпіння, бажання, а головне - час, а його, як завжди не вистачає. Навіть, щоб добре мізками поворушити чи  твір свого колеги по перу «не по діагоналі» прочитати. З´явиться незабаром національний герой українського детективу чи ні, від нашого бажання, на мою думку, не залежить.

Анатолій Сергієнко - автор збірок гостросюжетної прози «Небезпечний свідок», «Хто вбив пана Штима?», часто друкувався в українській літературній періодиці.

Наталя Тисовська (Київ):

Принаймні один такий герой в сучасній українській літературі був - детектив Оскар з агенції «Тартар», створений Леонідом Кононовичем. Але його українці чомусь проігнорували, хоча він поступається Акунінському Фандоріну хіба тим, що в нього відсутня трагічно-романтична аура: він натомість герой веселий і приземлений. Можливо, його час іще прийде. Звісно, хотілося б, щоб в українській літературі нарешті з´явилася й героїня - наприклад, схожа на розумничку й сміливицю Герміону Грейнджер. Але для цього потрібно, щоб українці нарешті почали підтримувати рідну літературу, а не піратити чужу.

Наталя Тисовська - автор детективних романів «Соло для комп´ютера», «Під знаком шаманського бубна»,  «Укус огняного змія». З роман «Три таємниці Великого Озера» отримала «Коронацію слова-2011».

Віктор Ярославцев (Хмельницький):

Так на Україні є такий національний герой. Це приватний детектив Володимир Ліщинський, простий хлопець із провінції, житель міста Хмельницького, герой моїх творів. Мій Ліщинський - це міський герой, на відміну від героїв із села, яких повно в українській  літературі. Ліщинський - це хлопець, якого дістали ці всі чинодрали, як і всіх в цій країні. Справжні герої - вони живуть у глибинці. Він сучасний Робін Гуд, допомагає людям, рятує від людської жорстокості і байдужості, шукає справедливості, бореться з олігархами, взагалі - проти всякого жлобства у всіх його проявах. Ось коли напишу десять романів, потім буде екранізація. Твір стане популярним тоді, коли закотяться зірки, які пишуть "національне мило".

Віктор Ярославцев - автор роману «Вбивство на вулиці Скорини» та збірки повістей «Ваше слово, товаришу маузер!»

У підсумку можна зробити наступні висновки:

• Національний герой можливий, якщо література буде популярною. А без наявності індустрії, котра працює на створення Героя, цього важко досягти. Передусім йдеться про цивілізоване книжкове розповсюдження та зв´язок між літературним твором та кіно-телевиробництвом. Тому письменники займаються цим самі, як можуть.
• Наш герой - приватна особа та переважно «противсіх». Жоден із респондентів не припустив, що національний герой репрезентуватиме владу чи бодай міліцію. У цьому - спільне бачення основних рис такого Героя.
• Практично всі автори мають свій власний літературний серіал та наскрізного героя. Це означає - іншого шляху заявити про Героя в масовій культурі просто не існує. Таким чином, українські автори знають закони масової культури та ознайомлені з актуальними трендами. Лишається тільки познайомити письменників та їхніх героїв із масовим читачем.

Розмова та дискусії на цю тему будуть мати продовження.

У підготовці використана База даних, котра містить інформацію про українських авторів гостросюжетних романів. База даних періодично оновлюється.