Re: цензії

10.01.2019|Ігор Скрипник, письменник, журналіст
Сторіччя закривавленого листопада
08.01.2019|Ольга Полевина, м. Кропивницький
Не бійтесь негідників. Убийте Антиципатора
06.01.2019|Вадим Василенко, кандидат філологічних наук
«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа
06.01.2019|Сергій Синюк
Геній в целофані
05.01.2019|Ярослав Поліщук
Відлуння далекого раю
04.01.2019|Ігор Зіньчук
Як стати щасливим?
03.01.2019|Богдан Дячишин, Львів
Бесіди Богдана Залізняка
02.01.2019|Валентина Житковська
Про силу духу від Алли Рогашко
Розшифровуючи код Уласа Самчука
Кольорове життя свина

Кримінальне чтиво

Неформатні в Україні

Максим Кідрук. Навіжені в Мексиці. – Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – 286 с.

Жанр: мандрівна проза 

Колись у моїх дитинстві та отроцтві видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь» видавала дефіцитну книжкову серію «Компас». Як зазначалося просто біля серійного логотипу, Троянди Вітрів, що протикає земну кулю, тут пропонуються книжкові дефіцити: «Подорожі. Пригоди. Фантастика». Пригодницька література серії «Компас» підпадала під категорію україномовного книжкового дефіциту – навіть на бібліотечному абонементі не завжди знайдеш. Фантастика, видана в цій серії, хоч і вільніше за пригоди лежала в бібліотеках, проте книжки були зачитані до дірок, а отже – мали попит.

Натомість книжки про подорожі трималися якось осторонь: по-перше, їх було порівняно небагато, а по-друге, подорожі самі по собі, як засіб медитації, читачі не надто сприймають. Це мусять бути або подорожі на острів скарбів чи з метою знайти капітана Гранта, або – в Космос, до зірок, теж із якоюсь метою. Через те література про власне подорожі часом навіть потрапляла на книжкові полиці українських радянських книгарень. І, тим не менше, ставилася професійними видавцями в один ряд із пригодами та фантастикою, тобто – літературою підвищеного попиту. А значить – масовою.

Серед сучасних українських авторів сюжетну літературу про подорожі пише аж 1 (один) автор – Максим Кідрук. Причому в дебютних «Мексиканських хроніках» та наступному двотомнику «Подорож на Пуп Землі» він описує переважно те, що бачив, мандруючи світом. Отже, якщо в усій іноземній літературі лише один автор, а саме – Кем Нанн, написав детектив про серфінг, він відразу започаткував, на думку тамтешніх дослідників жанру, стиль «серфінг – нуар», і дотепер є його єдиним представником. За аналогією, Максим Кідрук вже після двох книжок – єдиний в Україні автор книжок, котрий має майже офіційний титул «письменник-мандрівник».

Іншого все одно не буде, скільки б наші митці не їздили світом. Скажімо, не є таким Андрій Курков, котрий облетів, напевне, земну кулю, зустрічаючись із читачами. Не наділяють подібними титулами Ірен Роздобудько та Лесю Вороніну, котрі теж без зайвих комплексів пишуть книжки про те, де вони були і що бачили. Не є нотатками мандрівника деякі тексти покійного Юрія Покальчука тощо.

Річ, напевне, в тім, що згадані (й не згадані) колеги не закладали в фундамент літературних дебютів оті самі мандрівні враження, оформлені в гостросюжетну пізнавальну оповідь. За моїми спостереженнями, про екзотичні країни та себе в них письменник (не журналіст!) пише здебільшого коли нема нових історій у загашнику, а прихильники вимагають нових книжок, та й похвалитися побаченим на власні очі кортить. У тому, що Кідрук почав писати відразу про далекі країни, є, як у кожному неординарному явищі, плюс та мінус. Позитив у тому, що віднині молодий автор застовпив ділянку, яку решта старших товаришів орали за остаточним принципом. Негатив – Максим Кідрук став заручником звання «письменника-мандрівника». Це помітно по новій книзі, збірці шахрайських оповідань «Навіжені в Мексиці».

Герої, Макс і Тьомик, свої карколомні пригоди, описувати які тут не варто, аби не псувати враження тим, хто ще не читав, із тим же успіхом могли пережити не в Мексиці. Так само розводити народ вони могли десь у Галичині, на Донбасі чи в Шепетівці. Якщо окрасою тих же «Мексиканських хронік» є місцевий колорит та звичаї, то Макс із Тьомиком просто поміщені в мексиканські реалії, бо їхній автор, Максим Кідрук, вже ні про що, крім Мексики, писати не може. Принаймні, так думають читачі, і автор у повній мірі виправдовує їхні сподівання. Проте скільки не повторюй «Мексика», смак соусу чілі в роті не з`явиться – адже насправді заради цього, глибокого занурення в чужі реалії, читають бідні невиїздні українці книги про подорожі.

Ті поодинокі люди, котрі не вважають себе критиками, а дійсно такими є, вже відгукнулися на «Навіжених…». Так робиться, це ознака фаховості: навіть якщо за межами професії критика ти читаєш Кафку і Забужко, назвавшись критиком – читай і Кідрука. Проте далі старанного прочитання рецензенти здебільшого не пішли, і в цьому надто фригідному прочитанні їм підіграли видавці. Не треба було апелювати до Марк Твена, О`Генрі та Ільфа з Петровим у контексті згаданої новинки. Адже всі, хто критик і прочитав, у один голос волають: «Ні, ні, це не Марк Твен! Це зовсім не О`Генрі!». Обмежившись запереченням написів на обкладинці, рецензенти забули згадати: «Навіжені в Мексиці» - це і не Максим Кідрук. Принаймні, не той «письменник-мандрівник», до якого читачі вже звикли за попередніми книгами.

Збірка оповідань – це добре, оригінально та ризиковано, бо вважаються видавничим неформатом. Як показує практика, це стереотип: якщо читач хоче новинку від улюбленого автора, він купить і збірник його рецептів. А коротка проза – це крутіше за рецепт баноша… Бажання Кідрука перейти на художню прозу очевидне. Навіть духовні батьки та натхненники шахрайських оповідань прочитуються. Відтак тексти мають одну чесноту – читаються легко та швидко. І один недолік: різну вагову категорію. Зрозуміло, коли пишеш «художку» в мандрах, нема часу думати, як ці «уривки» виглядатимуть під однією обкладинкою. В результаті те, що від самого початку авансом обіцяє, висловлюючись мовою творця телевізійного продукту, «вертикальний серіал», під кінець збивається на давно забуту стилістику «Бібліотеки «Перця»: коли на початок ставляться кращі твори, а потім для кількості додається все інше. Включно з «перчанськими» мовними архаїзмами типу «беркицьнувся» чи «гепнувся».  

Тим не менше, є вже «Навіжені в Перу». Хочеться вірити, що в наступній порції пригод Макса і Тьомика Перу буде більше, ніж Мексики – в книзі першій. А те, що оповідання читаються ненав’язливо й легко – так це чеснота будь-якої історії. Недоліки слід шукати в іншому: як втілити досвід мандрівника в повноцінні сюжети художньої літератури. 

Оцінка **** (-)


Оцінка твору не дається, бо автор не має змоги її дізнатися.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику



Додаткові матеріали

Максим Кідрук: «У місті почуваюся, як в інвалідному візку, а у мандрівках я живу»
Максим Кідрук: «Побувати на острові Пасхи однаково, що злетіти на ...Пуп Землі»
Максим Кідрук: в Єгипті я потрапив у гущу революції, а в Дамаску митник вимагав з мене хабаря
Максим Кідрук: «Сорок єгиптян з палицями й ножами витягли мене з машини…»
Максим Кідрук, «Подорож на Пуп Землі». Видавництво «Нора-Друк»
Книжки березня: Мільйон доларів у бардачку
Максим Кідрук: “Навколо пальми, пісочок, сонце… А по пляжу бігає купа голих дівчат!”
08.07.2010|10:01|Re:цензії
Максим Кідрук: «Пляж» Алекса Гарланда став для мене справжнім відкриттям
19.03.2011|17:56|Новинки
Макс Кідрук. «Навіжені у Мексиці»
14.09.2009|11:07|Новинки
Максим Кідрук. «Мексиканські хроніки»
25.02.2011|21:46|Новинки
Шахрайські пригоди від Макса Кідрука
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери