Це роман, який не зосереджується на війні, а через призму особистої драми розповідає про найважливіше — кохання, що вистояло, навіть коли не вистояв сам світ. У центрі сюжету — подружжя середнього віку та їхня шестирічна донька, які зустрічають Різдво в стані емоційного виснаження. Сварки, аб’юз, спроба примирення — і водночас над краєм вже нависає тінь вторгнення.

«Останнє Різдво перед кінцем світу», що має риси роману-катастрофи, побудоване на лінійному наративі. 24 лютого 2022 року герої вирішують залишитися вдома, в передмісті Києва, не підозрюючи, що незабаром опиняться в окупації. Після спроби врятувати чоловіка від розстрілу, героїня переживає сексуальне насильство з боку окупантів. Ця сцена — одна з найтяжчих у книжці, і вона подана так, щоб не експлуатувати травму, а передати болісну правду про війну.

«Смерть кожної конкретної людини — це кінець світу. А коли десятки тисяч смертей перетворюються на статистику, то роман має повернути емпатію тим, хто її втратив», — пояснює автор трагічний фінал.

Головний герой книжки — Богдан Терета, корінний киянин і колишній історик. Через його внутрішню оптику ми бачимо Київ — Печерськ, Поділ, Андріївський узвіз, ДВРЗ, Майдан у ніч побиття студентів. Це не просто тло, а співучасник, емоційна карта, що передає як силу міста, так і його вразливість.

Одним із яскравих епізодів роману є сцена в салоні краси, де клієнтки повторюють радянські міти і ностальгують за СРСР. Головний герой намагається їм опонувати — але стикається з глухим спротивом і глузуванням. Це болісне нагадування про те, що в мирному житті до 2022 року носіїв критичного мислення часто намагалися маргіналізувати.

«У творі згадується філософія Памфіла Юркевича — ідея «серця» як органу пізнання. Один з героїв іронізує: 7 січня 2022 року, коли українці святкують Різдво, в США пересаджують свиняче серце людині. Через місяць — повномасштабне вторгнення. І світ, в якому серце вже не місце любові, а біотехнологічний об’єкт, зустрічається з апокаліпсисом», — розповідає Коверзнєв.

Письменник підкреслює, що не вважає своїх героїв безпорадними: «Вони не втекли не через слабкість, а тому, що намагалися врятувати любов. Їх об’єднала небезпека. Як у фільмі Люка Бессона “Сім’я”, де в фіналі всі знову разом, незважаючи на драму».

Книжка поєднує психологічний роман, елементи соціальної та еротичної прози, лінійно розвиваючи історію з глибоким зануренням у минуле. І хоча війна тут — не головна тема, вона є невідворотною обставиною, що проникає в інтимні зони життя: любов, шлюб, батьківство, втрату і прощення.

«Головна місія письменника, — каже Коверзнєв, — це передавати духовний досвід, осмислювати складність життя, продукувати нові сенси. І цей роман — мій спосіб зберегти чутливість, коли вона під загрозою зникнення».