Кримінальне чтиво

Український народний блатняк

Гоша Казанский. Бандитский «Вервольф». – Донецк, ВД БАО, 2012. – 252 с.

Жанр: військові пригоди

«Україна на сьогодні поки що не спромоглася на створення поп-культури.  Вона просто споживає інші її зразки, західні чи російські. І саме це є ознакою і причиною тих непорозумінь, в які ми постійно потрапляємо, коли контактуємо як держава з представниками інших міфокультур» - такий невеселий висновок робить український вчений та, між іншим, відомий колись дитячий письменник Mediasapiens.kiev.ua" target="_blank">Mediasapiens.ua/material/5573">Георгій Почепцов. Не буде помилкою вважати саме його чи не головним на сьогодні дослідником світової масової культури. А також -  її теоретиком.

Поки не ясно, як робити правильно. Можна розглядати скромні здобутки актуальної української масової культури в контексті існуючого успішного світового досвіду. Або -  розглядати, як працює матриця маскульту в українських умовах. Так чи інакше, у системі досліджень пана Почепцова мої скромні потуги хоч якось моніторити й оцінювати безсистемно писане українське чтиво виглядають вставленням своїх п´яти нещасних копійок. Але факт лишається фактом: Почепцов не довів, а лише підтвердив - свідомість та цінності окремо взятої країни формуються на основі певної міфології.

Тому роман такого собі Гоші Казанського «Бандитський «Вервольф», виданий у Донецьку російською мовою, варто розглядати не з позицій власне художньої літератури. Художньої цінності ця книжка не має і ніколи не матиме. Бо не для цього автор, котрий напевне заховався під псевдонімом, її писав. А український видавець надрукував 5 тисяч примірників явно не з подвижницьких чи меценатських міркувань.

Обтяжені творчою спадщиною Джойса сноби з вищою філологічною або філософською освітою скажуть: «Бандитський «Вервольф» - погано написаний текст і взагалі, халтура вкупі з макулатурою. Проте їм у даній ситуації можна і варто відповісти: це лише виглядає так. Бо маємо не надто старанного редактора тексту. Але поза кострубатим текстом стоять притомно розказана історія та посилання, закладені в ній. Ось це для масової культури важливіше, ніж кучерявість мови та мовознавство як наука.

Автор явно експлуатує відразу кілька міфів. Причому вигадана ним історія перебуває на стику радянської, російської та української міфологій. Радянська складова найменша: Добро та Зло представляють «наші» та «німці», а саме за часів союзу активно розвивався напрямок військово-пригодницької літератури. До речі - досить прибутковий сегмент радянського, в тому числі - українського радянського, книжкового ринку. Актуальна російська складова починається вже з обраного автором псевдоніму: адже Гоша Казанський - явно вигадане прізвище, розраховано на аудиторію російських кримінальних романів про хороших та поганих бандитів, котрі «живут по-понятиям» та «мочат мусоров», які «творят беспредел». Ну, а героями серії «Воровской штрафбат», до якої дописує Гоша Казанський, є представники кримінального світу, котрі опинилися на фронті та воюють із німцями. Тому псевдонім автора цілком відповідає загальній ідеї книжковому проекту. Тобто, прізвище автора, назва серії, назва книги та її зміст - зразок творення єдиної міфології. Що цілком відповідає меті масової культури.

Нарешті, українська складова тут найвиразніша. По-перше - сам «Вервольф», загадкова ставка Гітлера під Вінницею, яку можна вважати суто українським поп-культурним брендом. По-друге, якби історію писав російський автор, радянські солдати та працівники НКВД відповідали б усім вимогам діючої російської влади. Отже, були б позитивними персонажами. Натомість у пропонованій історії маємо не легенду про війну «наших» та «німців». Кримінальний авторитет Сизий та колишній офіцер НКВД Мохов тут - жертви радянської Системи. У одного більшовики знищили батьків, інший - взагалі «ворог народу», сидить у таборі через наклеп та вперто не хоче служити «червоним». Через те їхня участь у секретному спецпідрозділі НКВД - не свідомий вибір, а збіг трагічних обставин. Ці двоє, як і решта їхніх товаришів - типові «противсіхи», анархісти, жодної влади не визнають, і комуністи для них такі ж вороги, як і гітлерівці.

Тому, виконуючи наказ пробратися в німецький тил, під Вінницю, та вбити Гітлера, котрий саме збирається відвідати свою ставку, Сизий, Мохов та інші герої роблять це не з великої любові до радянської влади й особисто товариша Сталіна. Всі бійці «бандитського спецназу» лише рятують власні життя. Ну, а НКВД за звичкою використовує їх у якості гарматного м`яса, навіть планує подальшу ліквідацію цих  камікадзе мимоволі.

Попри дійсно не бездоганне володіння мовою, автор демонструє рідкісне для літературної України вміння вибудовувати драматургію оповіді, розповідати сюжетну історію, навіть тримати напругу. До всього, міфологічне коріння підтверджується чітким гендерним розподілом: чоловік - сильний, жінка - слабка. Але жіноча сила - в сексі, так необхідному мужчині - воїну чи перед боєм, чи після сутичок праведних. Тому без жінки в тилу чоловік на війні - ніхто. Ось як виглядає те саме сакральне поєднання Інь та Янь.

Насамкінець, донецький видавничий дім «БАО» робить досить хорошу справу. Розуміючи, що люди, здебільшого - мужчини, без вищої освіти теж мають право читати книжки, яких не напише для них Любко Дереш чи Люко Дашвар, видавці пропонують таким читачам саме той продукт, якого вони потребують. Із рештою, визнання права людини читати щось, крім сопливих любовних романів та Кафки - сто відсотків дотримання загальних положень прав людини. Хіба не цього ми прагнемо в демократичному суспільстві? Це ж дуже добре, коли радіо «Шансон», «Ностальгія», «Хіт FM» та класична музика однаково доступні...

Оцінка ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії; 
   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери