Ідея художньої інтерпретації народних казок має глибоке коріння в історії української дитячої літератури. Протягом ХХ – початку ХХІ ст. багато письменників зверталися до усної народної творчості, переосмислюючи  традиційні мотиви, образи і сюжети, наповнюючи їх новим змістом, психологічною глибиною чи соціальним підтекстом. 

Варто пригадати Наталію Забілу, яка створила майстерні версії українських народних казок («Плескачик», «Рукавичка», «Про півника та курочку і про хитру лисичку»  та ін.), а також сучасну письменницю Наталку Сиротич із книжечкою для дітей «Казки по-новому», у якій поєднала народну поетику, авторську інтерпретацію традиційних фіналів народних казок, адаптувавши твори до  сучасного виховного процесу.

У цьому ж річищі спробувала себе й Інна Ковальчук – відома сучасна письменниця, перекладачка, яка у збірочці «Казки навиворіт» (2025)  здійснила творче переосмислення  класичних українських народних сюжетів.  До книжечки увійшло 10 казок: «Кіт, лисичка і мішок хитрощів», «Рукавичка», Івашко-Ведмеже Вушко і дід-Вернисвіт, Котигорошко і триголовий Змій, «Колобок», «Як Лисичка Півника від Кози-Дерези рятувала», «Цап та Баран», «Дідова дочка і бабина дочка», «Соловейко», «Коза-дереза».

За словами самої авторки, «У цих історіях оживає мудрість предків, поєднана з гумором, теплом і м’якою іронією» (с.2). Ця формула точно передає дух книги: у кожній казці відчувається зв’язок із традицією, але ця традиція не застигла, а жива, людяна. Гумор і м’яка іронія стають формою доброзичливого діалогу між авторкою і читачем, у якому є розуміння і тепла усмішка. Саме тому казки І. Ковальчук читаються не лише як оповіді про добро і зло, а як маленькі притчі про внутрішню гармонію.

Авторці вдалося поєднати морально-виховний потенціал народної казки з естетикою сучасного дитячого сприйняття. Письменниця осучаснила сюжетну динаміку, зберігаючи при цьому традиційну народну інтонацію оповіді.  Відомо, що народні казки мають усталену кінцівку. І. Ковальчук в деяких казках створила власні оригінальні завершення казок на кшталт «Досі живуть вони, хліб жують, коромислом сіно возять, оберемком воду носять» (с.24, казка «Дідова дочка і бабина дочка»).

У текстах простежуються риси дидактичності та м’якого моралізаторства: висміюється хвальковитість («Кіт, лисичка і мішок хитрощів»), підноситься цінність дружби, злагоди й взаємодопомоги («Рукавичка», «Колобок»), утверджується гармонія між природою та людиною («Івашко-Ведмеже Вушко і дід-Вернисвіт»). Казки мають щасливе завершення, що підсилює виховний потенціал творів, утверджуючи віру в добро, справедливість, взаємну підтримку. 

Важливою рисою збірки є поетика авторського слова. Інна Ковальчук активно використовує художні порівняння, метафори, що створюють образний ритм оповіді:  «леготом дихнула» (с. 7), сяйлива райдуга (с.10.). У мові казок відчутна ритмічність народної оповіді, що, поєднуючись із сучасною лексикою, робить текст близьким і зрозумілим сучасній дитині.

Особливо цікавою є категорія часу і простору у збірці. Авторка зберігає циклічність казкового часу – «досі живуть вони, хліб жують, коромислом сіно возять» (с. 24), – що підкреслює позачасовість моральних цінностей і водночас формує  місток між традиційним і сучасним світом дитини. Простір казки також набуває символічного виміру: ліс, хата, місток, рукавичка – це не лише місце дії, а й метафора внутрішнього світу героїв, їхніх випробувань і моральних рішень.

Не менш вагомою складовою книги є візуальне оформлення. Ілюстрації вирізняються яскравістю, динамічністю та сучасною стилістикою: Колобок з навушниками, оновлені образи дідової і бабиної дочок у сучасному одязі. Таке оновлення ілюстрацій залучає дитину до інтерпретації казкових образів у контексті сучасної культури.

Книга «Казки навиворіт» – це не лише художнє осмислення традиційної спадщини, а й вагомий внесок у розвиток сучасної української дитячої літератури. Видання доцільно рекомендувати для використання  в освітньому процесі закладів дошкільної освіти та 1-2 класах початкової школи.