Філософія лірики природи розглядає пейзаж як глибинне екзистенційне дзеркало людини, вічності та буття. Природа тут виступає живою, одухотвореною силою, формуючи єдність душі, свободи та любові. Окремо від природи людина не мислиться, лише в природному контексті можемо відтворити життя, навіть суспільне. Саме в цьому ракурсі можна і треба розглядати поетичну збірку Інни Ковальчук “Партитура року”. Адже людина, за Іваном Франком, – архітвір природи, найвище, найніжніше, найкраще, що вона могла створити («Мамо-природо!..»). Єдність тілесного і духовного – основа, головний принцип, який так чи інакше притаманний усім явищам навколишнього світу. Ця думка викреслюється вже в першому вірші, який стає зачином. і рефреном проходить через усю збірку:

як забризкали небо жовтневі дощі — 

так спокійно і легко, небого, 

позолочена днина замкнула в кільце 

твою першу дорослу дорогу 

та незвіданий досі химерник поклав 

на холодне чоло виднокругу 

повну весен пестливих і зваблених зим 

таємничу й несходжену другу

Вічний філософський взаємозв’язок, взаємопроникність світів Бог – природа – людина – суспільство знаходить своє відображення в кожному вірші, формуючи цілісну картину людського буття. Глибинне розуміння законів і таємниць природи трансформується через ліричне слово, поетичне сприйняття світу. Проте узагальнений філософський зміст збірки в повній мірі може бути зрозумілим лише в контексті ліричної системи автора, яка розкривається в процессі знайомства читача з книжкою. Найяскравіші емоції, глибокі філософські ідеї розкриваються через образну систему, через концепт природи і людини. Загалом книжка може бути охарактеризована як наджанрова, ліричний сюжет узагальнено-особовий, хужожній час і простір максимально розширені до вічного часу і універсального простору. 

летиш у зиму на осінньому крилі,

летиш повільно понад часом,

понад світом,

таким крихким, 

таким довірливо розкритим,

знов загубившись 

між любити й не любити,

і врешті любиш без освідчення і слів

Важливо, що художні образи не сприймаються абстрактно, мінімум індивідуального зливається з чуттєвим втіленням конкретної в кожному окремому тексті ідеї. Тобто чуттєва конкретизація через тканину вірша сприймається читачем як універсальна, притаманна загальнолюдському сприйняттю навколишнього світу. Це особливе, поетично пережите світопізнання, емоційно осмислена буттєва проблематика, віршована думка про природну сутність людини. Поєднання конкретики і глибокого філософського змісту змушує читача подивитися на світ очима самої поетеси, зрозуміти її ставлення до світу, а також ті почуття, які володіють нею.    

на синім тлі зненацька зблисне

загусла вереснева кров,

і час покреслить мідне листя

слідами власних підошов

у вітті знов зітхання чути –

осіннє схлипує дитя,

ховається вечірній смуток

у забуття,

у забуття…

Ще одна варта уваги тема “Партитури року” – одвічна глибинна опозиція життя – смерть. Поетичне осмислення життя і смерті як суті всіх природних явищ є одним з домінантних в лірико-філософській системі поетеси. Саме з цим пов’язано розуміння повноти і самоцінності буття, поняття творчості як найвищої самореалізації людини. Антитезою життя є не лише смерть, але й, за Сковородою, “духовне сирітство”. Саме в цьому і простота, і складність екзистенційної філософської системи авторки: подолання природного жаху смерті досвідом світопізнання.

минається – мине – розквітне знову,

що не збулось –

лишиться на майбутнє,
зернини віри так невипадково

вплітаються  у вересневі будні

купаюся в ранковому тумані,
летять листки –

читаю в тому леті
таке красиве щедре умирання,
вдихаю осінь... 

й не боюся смерті...

Своєрідність поетичної світобудови авторки простежується в повній відсутності патетики, декларування: через поетичні засоби формується інтимний зв’язок з читачем. Філософічність творів сприймається як властивість світовідчуття авторки, а не тільки як поетичні рефлексії чи принагідні міркування. Людське життя в образах природи, занурене в глибини буття, зосередження на таємничому, часом незбагненному, екзистенційне переживання долі, здатність до узагальнень робить поезію Інни Ковальчук особливо виразною. Цікавим є звертання до так званих культурологічних образів, що вказує на присутність феномену інтертекстуальності у поезіях. Культурні паралелі та стильові ремінісценції творять поетичні тексти своєрідним полілогом, що виводить лірико-філософський твір на глибший рівень сприйняття навколишнього світу. 

не пригорнути нині, 

не зігріти

студені тіні синявих світань,

і день повільно тане у повітрі,

як усмішка 

Чеширського кота…

Ще один важливий дискурс, на який неможливо не звернути уваги – це той загальнолюдський вимір, який ретроспективно прихований у пам’яті, у звертанні до минулого. Вертатися до пройдешнього – завжди велика робота душі. У поетичних творах Інни Ковальчук пам’ять постає як доля, як часточка доби, життя цілого народу в непрості часи української історії. Вічні антагоністи, пам’ять і забуття, промовляють про безнастанне прагнення душі зберегти минуле як цінний набуток. Пам’ять, мов своєрідний синонім життя, поєднує минуле з життєвим досвідом, близьке з далеким і в такий спосіб надає поетичним рядкам надособистого виміру. 

снiги… за вiкнами пiтьма 

потроху скрапує у зиму,

i щось минає невловимо, 

а щось лишається дарма 

хвилини квапляться — куди? 

вмерзають вiдстанi у кригу, 

i пам’ять пiд обрусом снiгу

вiдшукує старi слiди…

У “Партитурі року” присутні всі чотири сезони, поєднуючись у вічний кругообіг та виявляючи гідну подиву циклічність життя природи і людини. Однією з особливостей поетики Інни Ковальчук є глибока образність, що водночас творить багаторівневі смисли, а також персоніфікація предметів і природних явищ, оживлення навколишнього світу, часом олюднення навіть абстрактних понять. Крім того, поезії надзвичайно гармонійні, наповнені музикою слова. Мова творів жива, плинна, вона створює воістину гармонійну партитуру, надиктовану поетичним талантом. Художня палітра твору наповнена безліччю метафор, естетично насичена. Джерело багатства художніх троп закорінене в національній культурній традиції, перегукується з українським фольклором як важливим чинником збереження національної ідентичності.

ще завірюха чубиться з вітрами,

похмурі хмари люто підганя –

а вже весна чаклує біля брами,

і світ зимі підковує коня

іще услід лютневому відльоту

сади лопочуть сніжними крильми,

ще вистачає холоду роботи

на крайці березневої зими

але невдовзі сонце злиже ласо

останній сніг, і чується мені

удалині смиренний шепіт часу,

що басував на білому коні

Гармонія людини і природи лежить у площині духовного, а їхнє нерозривне поєднання в одвічному колі буття є прообразом того ідеального світу, що був задуманий для творіння. Саме ця думка є визначальною в усіх текстах поетичної збірки “Партитура року”, даруючи справжню насолоду кожному, хто зануриться у багатовимірний надихаючий світ цієї прекрвсної книжки.