У третьому тисячолітті, на 13-тому роцімосковсько-української війни,  певне розчарування у романтичному пізнанні світу породило новочасну  art-інтенцію – до філософії, що трактує життя як раціональну стихію. Письменниця Ніна Фіалко у своїх численних романах і повістях  творить сучасну художню реальність,  описує певні речі, котрі належать водночас і до минулого і до теперішнього, і вони, на її думку,  найголовніші, саме  тому їхнє  функціонування вона  описує з  хрестоматійною точністю.               

Повість, про яку йдеться,  побудована  традиційно: конструкції сюжету грунтуються на хронології та об’єктивному порядку епізодів.  Текст твору містить  16 коротких оповідок.  Маємо послідовний рух сюжету від А до Я,поступальний розвиток  по визначеній траєкторії: знайомство з героями, місцем і часом дії («Дзвонар», «Вижити в екстремальних умовах», «Розмови на Степку»); ланцюжок подій, у якому розгортається конфлікт та наростає напруга («Початок навчального року», «Життя поза школою», «Початок без кінця»); момент вирішального зіткнення сил («Дух, що зве до бою», «Несподівані гості»);    інтригуюча  кульмінація («Пастка біля криївки») і завершення конфлікту – розв’язання насущних проблем та підсумковий стан героїв(«Нова посада», «Поїздка на відпочинок»).   Завдяки певній компактності композиції сюжету, лаконічності авторського стилю написання, простої манери оповідності(яка ніде не «чіпляє» і плавно рухається, без перетину),   ощадливості у доборі деталей, повість читається без напруги,  невимушено та змістовно для сприйняття.              

Із наскрізних лейтмотивів,що ведуть за собою весь сюжет,  варто відзначити ідею виховання справжнього патріотизму та плекання любові до України. Обидва вони тісно пов’язані  й сюжетно переплітаються. Мотив любові в його розгортанні дедалі більше переростає в образ захисту  людей від  приреченості, від  думок про невідомість, а в перспективі –організованого спротиву проти можливої окупації села, до якого долучаються і діти, названі авторкою  відчайдухами(«Клуб «Відчайдухи», «Криївка»).  Увага письменниці оминає «красиві»  романтично-імпресіоністичні замальовки, їх у тексті повісті  годі знайти!   

Істотною ознакою  жанрового стилю слугує принцип –  менше зображень, більше переказування. Об’єктом розповіді  є предметна наповненість кожного поворотного моменту сюжету, їхня явленість у читацькій свідомості, що постає у деталізованій конкретності  рельєфу та атмосфери, їхня адекватна репрезентація, іноді, навіть у формі відкритого авторського висловлювання, що дозволяє точніше відчути-виявити сутність.  І все це відтворюється в локальному колориті.Але це аж ніяк не означає,що внутрішній чуттєвий світ втрачає для авторки інтерес і значення.Навпаки,  докладні описи і  фіксації думок жителів  села, шкільних вчителів, школярів у численних діалогах  посідають у повісті помітне  місце. Саме вони, ці думки, як буттєві феномени, породжують дії, які стають очевидними і рухають сюжет,додаючи йому смаку пригодницької, мало не авантюрної інтриги. І головне,  завдяки  чуттєвій наповненості  реальних подій  можна пояснити – засудити  чи виправдати, а головне, зрозуміти поведінку персонажів повісті. «Село Надійне стало нейтральною землею між миром і війною. Такі території назвали СІРОЮ ЗОНОЮ, на якій державні органи вже бездіяльні, а окупаційні ще не зайшли. Активізувалися шахраї і перекупники,які, маючи свій транспорт, могли легко домовлятися на блокпостах і перевозити товари».Воднораз, творча манера Ніни Фіалко  є не тільки розповіданням і ретельним описом. Багато з того,  про що у ній розповідається і що описується,тут же, нерідко, доповнюється авторським документальним коментарем, що нагадує мало не абзац зі стрічки новин. Як для художньої прози – це моменти спірні, хоча саме цій повісті ці «нарисові» вставки не заважають, навпаки, додають оповідній тканині тексту необхідної достовірності,  привертають увагу та тримають в інтересі. Нова повість Ніни Фіалко за мотивами життя і пригод жителів, а відтак школярів-підлітків так званоїсірої зони, занурює потенційних читачів у пригодницькі історії з національним підтекстом.  Додаткової інтриги цим історіям надає різноплановість сюжету, завдяки якій події 22-го року гостро відлунюють усерцях патріотів, дають їм сили боротися зі «ждунами», пере- кінчиками, і знаходити методи збереження державного майна.  Письменниця вдало використовує фактичний матеріал, як от обманне викрадення дітей для подальшої їх деукраїнізації («Неприємні очікування»).Гадаю зайвим говорити за доцільність і пряму потребу у літературних творах на  тематику, якої торкається письменниця Ніна Фіалко у цій повісті. Нинішні події – результат наших дій у минулому, що,власне, і привело до теперішньої війни: це і провали ув україномовному вихованні, це і тотальне зросійщення українського села, це і майже суцільне панування ворожої інформації на східних теренах нашої держави.  До чистого драматизму сюжету тонко додається дрібка комічного, адже буття ніколи не буває чистим, одноколірним, тим паче, у підлітковому віці: «Відчайдухи» перерізали чи обривали… кабель від антени. Більшість чоловіків, які могли лазити по дахах, уже перебували в збройних формуваннях, тому знайти в селі монтера ставало дедалі складніше…Скористався людським «горем» Валько Довбня – замовив для постраждалих тюнерів Т2, заробив грошей і тим самим змусив любителів «руського міра» дивитися на українських каналах «Єдиний марафон».     

І ще одне спостереження,яке виникає після прочитання цієї гарної повісті. У теперішньому літературному процесі, не тільки в Україні, можна помітити тенденцію до розмивання меж між різними жанрами, і зокрема, між «дорослою» і «підлітковою» літературою. Думаю,покоління батьків добре пам’ятає, як дорослі пригодницькі романи світової класики з часом ставали підлітковим читанням, і навпаки. Саме з цього приводу можна зазначити, що повість Ніни Фіалко «Відчайдухи сірої зони» буде цікавою і для підлітків, і для їхніх батьків, і для найширшого  кола допитливих читачів.     

Письменниця Ніна Фіалко, аналізуючи посталі проблеми методом художнього осмислення, наштовхує  на думку, як можна було би цього уникнути, якби… В підсумку формується своєрідна логіка повісті – всі події, що стаються в її межах, абсолютно природні, проте чи вони взяті з реального життя, а чи з уяви письменниці, не має жодного значення. У будь-якому   випадку – це привід замислитися над тим, як легко життя може перетворитися на пекло, як багато доброго і злого ховається у людях, що живуть поруч,  і що треба для того,  аби жити щасливо. Щоправда,  конкретних відповідей  повість не дає. Авторка нікого не повчає,але, втягуючи читача у співпрацю, тим самим формує його запити. Читайте,розмірковуйте, порівнюйте, думайте!