Де, спитаймося, були хвалені Супермен зі Спайдерменом під час американської трагедії 11 вересня? Чому не рятували – бодай символічно – свою рідну Америку? Питань багато, відповідь очевидна: світове Зло у даному випадку сильніше.

І не дивно, що у романі «Час коров’ячого пилу, або танець шпаків» Ольга Марчевська починає свою оповідь саме з нього. «Всесвітнє Зло вмостилося на краю свого пентхауса, що стирчав над світом іклами величезного кам’яного звіра,  – дізнаємося ми про «топографічні» подробиці. – Скляні стіни віддзеркалювали нічне небо, а холодний вітер ліниво грався полами його плаща. Закинувши ногу на ногу, розслаблено, майже байдуже, воно неквапно потягувало через чорну соломинку свій, щойно приготовлений, диявольський коктейль. Зеленуватий напій димився, наче мав власну думку щодо запланованих подій».

Події, які грядуть у романі й давно вже відбуваються в реальності – зрозуміло які: Війна, і зокрема в Україні. Адже у романі Марчевської – першій книзі серії «Син Сили» – сучасна історія, війна, підліткове дорослішання та фантастичний світ Вічних поєднані в одну оповідь. Також це твір, який свідомо будується на стику кількох жанрових площин: воєнної прози, підліткового роману, казки, фентезі та карпатської міфології. З першого тут – знайомі усім будні нашого трагічного часу. «Чоловіки — на фронт, захищати країну, а по великому рахунку — свої домівки, свої родини. Тут одночасно все просто і складно. Просто тому,́ що своє треба захищати, складно тому́, що все це своє і є Батьківщиною. Таке слово, таке поняття. Колись пафосне, тепер з іншим глибинними сенсами. I ці сенси також треба було захищати…»

Що ж до захисту, то саме тут криється головний сенс нашого «міфологічного» сьогодення, яке, нагадаю, щоразу проривається в реальність. І наче ж були вже у житті й літературі захисники з борцями й оборонниками зрідні дитячим «деймонам» з «Північного сяйва», але чомусь не прижилися вони у народній пам’яті, чи пак міфології, настільки, щоби про них романи писали. Можливо, не було у всіх «попередників» авторки, цілого ряду симпатичних химерних істот, які виходили б (вибігали та вистрибували) за межі звичайного казкового світу. Саме про них хочеться говорити, бо про війну та людське горе ми всі, погодьмося, вже чули, натомість про шляхи здолання біди (навіть у казках) – не дуже. Згадаємо?

Кіт із мандариновими очима у романі Марчевської – чи не найяскравіший з цих істот. Він з’являється нізвідки, носить краватку-метелика, а згодом і мушкетерського капелюха з різнобарвним пір’ям. Іронічний, хитрий, ніби знає значно більше за інших і постійно щось приховує. Він стежить за рівновагою між силами й у вирішальний момент може перетворитися на величезного хижака. У розпал метафізичних подій наш кіт-трикстер може сидіти, чистити мандаринку, жартувати про валер’янку, теревенити про побут під час космічної битви, а потім раптом, повторимося, перетворитися на первісного монстра. Нікого із «заборонених» не нагадує? Ну добре, нехай лише гофманівського кота Мурра. Загалом забагато про нього. «– Бережіть себе, – скаже він вам наостанок, – носіть теплий шалик, мийте руки перед вечерею, і взагалі… майте Бога в череві. А, втім, не звертайте жодної уваги на мої балачки, бо то, насправді, звичайнісінька щоденна розминка для мого неперевершеного відчуття гумору».

Кришталева мишка – магічна істота, яку кіт називає «справжньою жінкою», хоча зовні вона лише маленька кришталева миша. Для кота вона має особливе значення: він хоче повернути її собі, коли вона сама цього захоче. Наприкінці один з героїв, Тарас, передає мишку котові, і той носить її на шиї. Чугайстер – ще одна істота, пов’язана з українською міфологічною традицією. У романі він постає як пес, який охороняє героїв і вступає в досить кумедні, але водночас серйозні суперечки з котом. Повітруля – істота стихії повітря, пов’язана з Марією, дочкою Карпатських вітрів, яка закохалася в чабана. Вона бере участь у боротьбі зі Сутінками й буквально може перетворювати повітря на силу. Болотяники – темні створіння з болота: слизькі, безшумні, із зеленими очима, що світяться. Вони живляться страхом і відчувають його в людях. Є також Єдиноріг, Змій, Циклоп та інші фантастичні істоти, які з’являються вже у великих сценах протистояння. Тобто, окрім згаданих воєнних буднів, маємо цікаву суміш української міфології, класичних казкових істот і цілком авторських персонажів, причому кіт і кришталева мишка виглядають чи не найбільш своєрідною парою.

І нехай Зло, яке на початку книжки спостерігає за людством, намагається використати слабкість людей і розділити тих, хто здатен протистояти Темряві, але герої роману, яких війна занесла з їхніх домівок до цілком реального Івано-Франківська, проходять випробування, навчаються керувати своїми нереальними силами, зустрічаються з іншими носіями стихій і поступово усвідомлюють, що їхні особисті історії є частиною значно більшого протистояння.

Якщо не здогадалися, якого – вам у ці пригоди з мандрами, що починаються з перших сторінок роману!

Ольга Марчевська. Час коров’ячого пилу, або танець шпаків. Книга І. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2026. – 380 с.