Зелена ковдра… вхід в портал

Ви погоджуєтесь, що сьогодні сучасним дітям, особливо підліткам, не вистачає спілкування з найріднішими ― батьками?  І це звичайна природна необхідність ― отримувати позитивні емоції. А під час війни ― й поготів. Тому вже з першої сторінки книжки «Летючий лицар, або Пригоди в країні Лей», я подумки зраділа за головного героя Тимка і його емоційний настрій: «Ох і чудовий був сьогодні день! В обох батьків вихідний і, нарешті, довгоочікувана поїздка на озеро! Як сказав тато — упіймати останній теплий день. У Тимка аж дух перехоплювало від повноти щастя!» Можу тільки уявити радість хлопчини, який живе у великому місті, де практично важко зупинити щоденний темп та його повсякденну ритуальну рутину. І як тут не згадати відому фразу видатного французького письменника та льотчика Антуана де Сент-Екзюпері із його книжки «Планета людей»: «Єдина справжня розкіш ― це розкіш людського спілкування». Про це також красномовно свідчить і наступна фраза Тимка: «А як приємно бродити на мілководді, озиратися на батьків і підіймати фонтани бризок! І як шкода було від’їжджати увечері додому…» Виділення двох слів моє, не авторське. Але не можу їх оминути, бо несуть важливе інформаційне навантаження. Авторка мимоволі наголошує про важливість цілісності і єдності у сім’ї, від якої беруть першовитоки емоційної стійкості, яка формується у цей період в дитинстві. Батьки, яких син бачить позаду, насправді, мовою енергій, означають своєрідну захисну «стіну». Добре, коли вона є, а коли її нема?

Сюжет казкової сучасної історії несподіваний ― двоплощинний. Пригоди школяра Тимка відбуваються у двох часових вимірах: у матеріальному світі (фізичному) та паралельному (під час сну). Події відбуваються почергово і не перетинаються. Якщо у відомих вже нам казках пригоди стаються лише у снах ― «Аліса в Країні Див» (Льюїс Керролл), «Лускунчик і Мишачий король (Е. Т. А. Гофман), «Оле-Лукоє» (Ганс Крістіан Андерсен), «Спляча красуня» (Шарль Перро) т.ін., то у казці «Летючий 

лицар, або Пригоди в країні Лей» школяр Тимко немов проживає два яскравих  життя. А все почалося тоді, коли його мама придбала для нього в магазині зелену ковдру. Продавець дядько Сашко «… нахилився до Тимка і сказав напівголосно, ніби відкриваючи велику таємницю: «Під цією ковдрою сняться чудові сни!» Як на мене ― це геніальна авторська знахідка. Нічого подібного не зустрічала. В авторській інтерпретації ковдра щоночі стає своєрідним порталом, який відкриває Тимкові перехід в інший світ, відмінний від земного, а також дарує надприродні можливості. Хто такі Леї? Мова про світ крилатих літаючих кошенят із тільки їм притаманним устроєм і законами, де найголовнішою постає Королева Мерібель. Окремо про зелений колір. Думаю, авторка неспроста його обрала, адже у світі енергій це колір серця, він притаманний тим особистостям, у кого щире і відкрите серце, хто здатний прийти на допомогу. І Тимко якраз володіє цими якостями. А з появою у житті незвичайної ковдри, він набуває ще й інших моральних рис: співчувати іншим, казати правду, бути чесним і відважним, відповідати за свої вчинки, бути надійним і щирим у дружбі, сміливим і відчайдушним, кмітливим і спостережливим. Наприклад, він «…швидко з’ясував: якщо розслабитися і думати про щось миле (наприклад, про смачні кульки), крила стають м’які і гнучкі, як тканина, як плащ, який розвівається за спиною». 

 Перевага фіолетовій барві? Чому?

Авторка насичує тексти різними барвами. Найбільше зустрічається фіолетовий колір: «Особливо вирізнялися фіолетові квіти, схожі на гігантські тюльпани. Де-не-де вони визирали з-поміж інших, притягували до себе погляди і ховали свої таємниці. Тимтим уже знав, що вони особливі. Леї називали їх Фрезіями, бо вони складали основу їхнього життя. Ці квіти давали їм поживу, а також допомагали творити те, що Леї називали мистецтвом Королеви... Плід Фрезій — напівпрозора райдужна сфера, яку обережно виймали зі шкірки і відносили до Вулика у спеціальне приміщення, де потім нею опікувалася Королева Мерібель… Вона обіймає їх своїми сяючими крилами і в кожній сфері спалахує маленьке сяйво. Кулька наповнюється малюнками і кольорами, а опісля, ночами, кожна у свій час злітає до неба…»     

Чому письменниця віддає перевагу саме цій барві? Виявляється, у кольоротерапії фіолетовий колір символізує таємничість, духовність, творчість та вищу владу, зокрема внутрішню гармонію. Не знаю, чи свідомо письменниця його обирала, чи інтуїтивно, чи він особисто улюблений… У будь-якому випадку вона влучила в «десятку».  Бо що таке добре проілюстрована дитяча книжка? Мова не тільки про успіх на книжковому ринку. Насамперед йдеться про внутрішню трансформацію юних читачів під час читання. А ще ― отримання ними позитивних емоцій не лише від тексту, а й від якісного його оформлення.  

Під час мандрівок у сні Тимко (він же Тимтим) досліджував таємничу країну Лей, мандруючи нею щоночі і здобуваючи багато цікавої і досі не знаної  ним інформації. У казковому світі у нього з’явилось багато нових друзів, які допомагали йому пізнавати довколишній світ, а він був непростий. Як це вплинуло на його земне життя? «Одного дня він раптом усвідомив, що прогуляти школу — майже те саме, що й пропустити урок польотів з Тео: означає втратити можливість відкрити для себе щось цікаве і пережити щось нове». Хлопчина вчився бути  у доброму настрої і ділитися ним з іншими, особливо ― з однокласниками. А ще ― позбуватися поганих рис характеру, наприклад, заздрості. Про це ― в одному з епізодів:  «Тимко дуже засмутився. З Юрком він вирішив більше не дружити. Адже як можна товаришувати з однокласником, коли в нього є собака, а в тебе — нема?.. Увечері хлопець довго сидів на ліжку і ніяк не міг вкластися спати, сповнений печалі та розчарування». 

Про відданість і віру у перемогу

Окремий позитивний момент: відданістьТимка друзям. Наведені у книжці приклади будуть чудовим взірцем дітям для наслідування. А як  афористично звучить ось це речення: «Відданість втрачає свою чистоту, коли ми робимо різницю між людьми». «— Ти хочеш, щоб я полетів без тебе? — Бімба ствердно гуркнув і повів носиком у бік дому. — Але я не можу кинути тебе, Бімбо! — промовив Тимтим і почав націлюватися, як би зручніше схопити поркусія. Але Бімба позадкував, голосно гуркнув і несподівано звалився з квітки. Товстеньке тіло каменем упало вниз і густа трава вмить поглинула його. — Бімбо! — заволав Тимтим і кинувся за ним». 

Для себе я вирізнила важливі сенси, які відгукнулись у моєму серці під час прочитання. Про призначення у житті. «У кожної Леї є своє призначення, — пояснив Тео. — Воно наповнює життя сенсом і робить щасливим». Відразу згадався наш філософ Григорій Сковорода, який вбачав призначення людини в самопізнанні та занятті улюбленою працею, а ще казав: «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе».  Про непохитну віру уперемогу. Тимко не зупинявся перед перешкодами і його гаслом було рішуче і вперте ― ніколи не здаватися! «Просто повір мені!»Так казав усім, хто опинявся у якійсь скруті чи біді. Так казав мамі, коли та потрапила в лікарню, і так само ― Королеві Мерібель, коли її схопили й ув’язнили негативні персонажі ― Кажани. Про турботу  інших. Так, визволяючи Королеву з неволі,  «Золотавий Лицар тим часом роздумував, чи не втягує своїх друзів у надто небезпечну пригоду. Він шугав угору і вниз, намагаючись позбутися хвилювання».

Цікаві висловлювання й мудреця Софуса ― у них стільки подарованої іншим надії і віри в свої сили! «Надія  — це правда. Але іноді чужі знання обмежують. Іноді краще, щоб ніхто не говорив, що твоя мрія — неможлива, і тоді ти зможеш досягти того, що інші не здатні навіть собі уявити». Зазвичай у нас мудрість пов’язують із жіночим ім’ям Софія, що в перекладі із грецької означає мудрість. Виявляється Софус грецьке чоловіче  ім’я й так само означає мудрість.  

І наостанок про символи. Їх тут доволі. Яка ж казка без них? Це і зернина, в якій криється життєва сила, і рятівні сонячні промені, і кольори веселки, і… Сивий Дуб. До слова, дуб в Україні найдавніший символ, який уособлює непереборну силу і міць перед життєвими випробуваннями.  Казкова повість має щасливе завершення: Тимко рятує Королеву, повертається з лікарні його мама. В останньому абзаці за сюжетом змінюється пора рокуі мама,замість зеленої ковдри,дає Тимкові білу. На що натякає письменниця Юлія Перегуда? …на нову книжку і нові пригоди Тимка. Тож хай щастить! У добру путь!