Жанр: детектив

Пропонований роман 38-річного хмельничанина незалежно від суб´єктивної оцінки вашого скромного глядача фактом своєї появи заперечує думку про те, що конкурс «Коронація слова», чиє журі відзначило твір дипломом, спеціалізується винятково або здебільшого на детективах.

Насправді цей жанр українським поки що, на жаль, не є, бо сюжет побудований на логіці, а не на емоціях, а герой такого роману під кінець стає переможцем, а не лишається прищавим лузером - логіка, раціоналізм, стратегічне мислення та вміння перемагати обставини хоча б у літературному творі типовому українському письменнику не підвладні, ним не затребувані та йому не притаманні. Отже, на «Коронацію...» шлють усе, крім детективних та пригодницьких історій, а також трилерів - на це навіть звернула увагу цього разу голова журі в номінації «Романи» літературознавець Тамара Гундорова - мовляв, нема «чоловічих» жанрів, не пишуть. Кого-кого, а її вже точно не запідозриш у симпатіях до кримінального чтива. Значить, його брак та майже повна відсутність уже помічена навіть поважними літературознавцями, що саме по собі добре. Але скільки не кажи «мед», у роті солодко не стане: від 2000-го року в «Коронації...» перемогли чи отримали диплом лише 7 (сім !!!!!!) творів означених жанрів, і це я ще скромно не приплюсував 5 своїх творчих доробків. Якщо зважати на те, що за цей час нагороджено та видано дві сотні книжок, візьміть калькулятор і порахуйте, який процент тут становить власне детектив, у надмірних симпатіях до якого звинувачують цей, погоджуюсь, не ідеальний через нагородження рукописів різної якості конкурс.

Тому роман «Арахнофобія» - справді не типовий для «Коронації...», хоча цілком типовий з огляду на жанрові штампи твір. Зітхаючи, приймаю переконання автора в тому, що в Україні працюють приватні детективи, причому - саме так, як герой книги, львівський сищик, у минулому - «дикий гусак», учасник бойових дій на Кавказі та колишній працівник карного розшуку Ярослав Савицький. Якщо Юрій Сорока бере за основу американські та американізовані (це я про творчість британця Д.Х.Чейза) детективи другої третини ХХ століття, то залишимо за ним право населяти Львів приватними сищиками, як це зробили колись Наталя та Олександр Шевченки у «Кривавій осені в місті Лева». Після того, як польська пані Барбара Красовська дає Савицькому завдання розшукати її зниклого чоловіка та, відповідно, гроші на це, оповідь рухається у прогнозованому, тому й спокійному напрямку: сищик отримує анонімні погрози, його друга та помічника намагаються вбити, у зниклого (і, звісно ж, таки загиблого) чоловіка виринає кримінальне минуле, наш герой вирушає до Варшави, куди ведуть сліди, має секс із однією жінкою, закохується в другу... Словом, досвідчений читач, навіть шанувальник жанру, не обов´язково скептик, цілком здатен назвати ім´я справжнього вбивці десь на середині історії, що цілком нормально для першого детективу, написаного автором історичних романів.

Між іншим, у «Арахнофобії» є такий персонаж: дивак, котрий пише історичні романи та бідкається, що в Україні вони нікому не потрібні. Я заспокою автора: детективні романи для української літератури - теж до певної міри екзотика. Саме тому пробачаю письменнику стрімке звільнення сищика Савицького з полону (у нього бандити не знайшли відмичку під час обшуку і колишній вояк, ледь очунявши після звірячих побоїв, відімкнув кайданки) і закликаю читачів зробити те ж саме. Адже цей герой хоча б не рефлексує про долю української культури, сидячи в наручниках у вогкому підвалі. Так само готовий пробачити дружбу героя з ментами: ну зовсім не характерна така дружба для нормального детективного роману, бо інтелект і метикуватість незалежної від системи МВС людини завжди дає фору садистів у погонах та корумпованим лягавим. Героя детективу Система повинна виплюнути, але не зламати - на цьому киті жанр тримається вже більш, як півстоліття.

Ну, а до чого тут боязнь павуків, тобто, арахнофобія - читач нехай сам вирішує. Бо в назві криється розгадка, а розгадувати її для тих, хто ще не читав, значить, перепаскудити все те невеличке задоволення, яке дасть самостійна розшифровка нехитрого ребусу.
 

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:  *  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику