У християнстві – «Божественне слово». У найдавнішому значенні — мова, висловлювання, також думка, що стоїть за словом. Для передмови до цієї книги Євген Баран використав теж термін із древньої філософії: «Quinta essentia», що теж має кілька значень. Буквально – п’ята стихія, тобто ефір. Сьогодні ми вживаємо слово квінтесенція, що означає – найголовніше. Цілком логічним буде для мене при написанні відгуку на цю чудову книгу теж послугуватися латинською мовою. Точніше – використати цю мову для назви відгуку.

Отже, «шляхетна мудрість» – це про Ярослава Ясінського і про його нову для мене, але не надто нову книгу поезії «Логос» (Чернівці: Друк Арт, 2018, серія «Третє тисячоліття: українська поезія»). Хочу сказати, що такі збірки не старіють ніколи. І коли б ти її не взяв до рук уперше – вона буде для тебе новою, яскравою, з новими емоціями, образами, з новим баченням не банальності світу. Тут немає одноденок, пафосних емоцій, буденних рефлексій, які дуже швидко гинуть під гусеницями часу. Тут є думки, які наближують вічність, які синхронізуються із Логосом древніх мудреців, що є сучаснішими нам ніж багато нинішніх авторських текстів.

світ став таким тісним

що пробитися до жертовника

було даремним намаганням

перестигла дуля яку я тримав у руці

стікала липким соком

мені у рукав і оси злизували те

що не належить їм

На перший погляд, прості, але вибудувані у чіткий логічний ряд образи викликають багаторівневі асоціації, змушують зупинитися і замислитися, увібрати у себе усі сенси, якими ділиться автор у кожному творі. Зокрема у цьому. Прочитуючи закінчення бачиш не тільки заздрісних сусідів, але і ос міндіча, і рої путіна у полосатих тютемних костюмах. Та не тільки це. Тут кожна фраза стиснута до «квінтесенції» і кожне слово стоїть на своєму місці. Наприклад, «дуля». У ритмічний ряд твору цілком вписується і слово «груша», та автор вживає саме місцеву назву (сорт) цього фрукту, бо вона, ця назва, поглиблює текст. Адже дуже часто замість чогось суттєвого ми приносимо у жертву саме дулю, а не грушу чи ще щось суттєве. Хоча… Прочитання може бути поліваріантним та викликати різні асоціації. І ще… Пробитися до жертовника через тісняву світу не завжди маємо можливості та бажання. Але, що саме вважати жертовником? Може це місце, на якому ти можеш із найбільшою віддачею жертовно працювати на благо нації та держави? Чи, може, це капелюх жебрака, який стоїть біля церкви?

Отак ґрунтовно можемо аналізувати чи кожен другий текст, який інколи нагадує ребус, а інколи притчу. Саме тому читання поезії Ярослава Ясінського потребує знань та ерудиції, відповідного рівня інтелекту, духовної підготовки та відповідного настрою. І глибокого знання рідної мови. Бо мова тут насичена, вишукана, багата на маловживані смачні та красиві слова, сповнені неоднозначностей, ліризму та любові. А  ще тут є латина, грецька та англійська. І вони майстерно вписуються у контекст ментально української справжньої поезії.

флегму левкут дарує з-під поли

і хризолітом вим’ята оправа

welcome to hell така забава

святкують хлосту похапцем воли

Не дивлячись на це, на огром знань та величезний багаж часто гіркого досвіду цього чоловіка, немає у творчості Ярослава повчального менторського тону. Оцього зверхньо-нахабного «треба жити!», «вчіться бути людьми!», «будь патріотом!»… Вчитель англійської мови, багатогранна особистість, обдарована не одним талантом, не може собі цього дозволити, бо це ознака поверховості, недалекоглядності, низького рівня культури і повної відсутності шляхетності. А пан Ярослав шляхетний у Логосі і в Житті. А ще, як точно зазначив у передмові Євген Баран, «у віршах Ясінського дуже мало помітне соціальне тло, воно проходить ледь помітним слідом, бо найголовніше для Ярослава не соціальне, а внутрішнє, духовне, сповнене неприхованого болю і затаєної любови». 

***

на простогоні голий вітер

сушив на сонці розмарин

коли я був хлоп’ям малим

хозар напнув на мене митру

як терен нас нагородив

молився вечір святвечері

і тіні гризли хатні двері

та бог свій храм тут народив

Таку поезію хочеться читати і перечитувати, цитувати і заохочувати до прочитання інших, особливо поетів-початківців, яким здається, що вони знають усе. А все не знає навіть вісімдесятилітній Ярослав Ясінський, який вчиться постійно, який читає і сумнівається, бо прагне знайти істину. Його любов до мудрості та до рідної землі близька до сакральності. А після прочитання деяких текстів цього поважного, підтягнутого, врівноваженого, із залізною витримкою та дисциплінованою розкутістю щирої душі чоловіка хочеться просто обійняти. Як батька.

***

про що згадалося поету

коли у хміль топив слова

малим ховався під верету

і малював собі дива

божилась мама що дитину

скупала місячним теплом

і в колисанці з павутини

пустила в плави над селом

Я знав Ярослава Ясінського як доброго організатора, а відтак співорганізатора фестивалю Квітки Цісик на Циганському Горбі у селі Ліски, як засновника музею родини Цісик, як мецената пам’яті рідного села. Тепер відкриваю його для себе як непересічного поета, глибинного автора, мудрого і шляхетного вчителя життя, який вміє навчати любов’ю і передавати свою любов Логосом.   

***

коли засну громи забудуть грати

по сухопуттю піде сухоцвіт

моя душа немов скорботна мати

скорбіти буде сорок віщих літ

і зацвіте сухотник королевич

юнача кров нову запалить грань

в квадраті часу молодий Малевич

засвітить небо солом’яних бань

Нехай ще багато років світить вам небо Божою благодаттю і миром, пане Поете. А Ваш «Логос» буде у мене завжди під рукою.