Жанр: не любовний роман

Українського автора гостросюжетних романів Сергія Пономаренка після нової книги «Прокляття скіфів» я б ризикнув поставити відразу в кілька рядів, котрі займають визнані класики та не менш визнані сучасники розважальної літератури.

Найперше це Борис Акунін. Правда, з уточненням - варто брати за приклад лише його «Сокіл та Ластівку». Хто читав, той згадає: вперше і, очевидно, востаннє головним героєм пригодницького роману є папуга, від імені якого ведеться оповідь та очима якого читач усі пригоди людей бачить. У «Проклятті скіфів» головний наскрізний герой - не скіфський цар Скіл, не Прохор, охоронець отамана Григорьєва і навіть не київський приватний детектив Олег Попов: від перших до останніх розділів основною дійовою особою є скіфська корона, тонкий золотий обруч, який не приніс щастя Скілові. А потім, коли його викопали в 1918 році на Одещині, обруч почав переходити від одного власника до іншого, здебільшого - незаконним шляхом, після чого кожен попередній власник гинув у страшних муках. Звичайно, скіфська корона, на відміну від папуги, лише предмет. Але саме за переміщенням цього предмету в часі та просторі стежить уважний читач, а смерті, котрі він сіє довкола себе - похідне та допоміжне.

Отже, людські долі та історії для цього сюжету - не головне. Пономаренко, свідомо чи підсвідомо, позбавляє людину як літературного персонажа сакрального значення. Те ж саме робить Акунін у «Соколі й Ластівці»: папуга, розповідаючи історію про гонитву за скарбами, пережив уже кілька поколінь, а людство так і не змінилося на краще.

Наступний, більш розширений ряд авторів - це творці класики жанру про «прокляті скарби». Тут згадаємо і «Місячний камінь» Вілкі Коллінза, і «Діамант раджі» Роберта Л. Стівенсона - в кожному з цих творів, як і в Пономаренка, відсутній єдиний оповідач, все крутиться довкола коштовного артефакту. Сюди ж стає Редьярд Кіплінг - у циклі про Мауглі є прекрасне оповідання про розкрадачів гробниць, котрі повбивали один одного через вкрадений ювелірний виріб.

Нарешті, ще одна категорія книжок, найбільша - це «про все на світі». Саме за таким принципом будує свою лінійну оповідь Сергій Пономаренко. Відмовившись у «Проклятті скіфів» від горизонтальної лінії, тобто - від людської історії, вплетеної в сюжет, він пропонує під однією обкладинкою:

-  міні-історичний роман з життя та звичаїв скіфів; 

-  соціально-історичний нарис про те, як прийшли більшовики і все зіпсували;

-  велику новелу про Любу Фролову, котра вціліла в окупованому німцями Києві;

-  нарешті - гру в класичний детектив.

Всі фрагменти закінчені, і складається враження: читаєш збірку повістей, котра демонструє можливості та вміння автора писати все, крім любовних романів (їх є, кому створювати). І все це нанизане на золотий скіфський обруч. Мабуть, так або приблизно так повинен виглядати сучасний гостросюжетний роман, написаний в Україні на актуальному матеріалі. Правда, дуже уважний до деталей автор якось не врахував, що герої з 1992 року не могли дивитися по телевізору серіал «Альф» - це кіно показали на IСTV кількома роками пізніше. Але хай це буде єдина претензія, котру позбавлені снобізму читачі висловлять до згаданої книги.
 

Оцінка *****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:  *  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику