Сергій Пономаренко. Прокляття скіфів. – Харків, Клуб Сімейного Дозвілля, 2011. – 364 с.
Жанр: не любовний роман
Українського автора гостросюжетних романів Сергія Пономаренка після нової
книги «Прокляття скіфів» я б ризикнув поставити відразу в кілька рядів, котрі
займають визнані класики та не менш визнані сучасники розважальної літератури.
Найперше це Борис Акунін. Правда, з уточненням - варто брати за приклад
лише його «Сокіл та Ластівку». Хто читав, той згадає: вперше і, очевидно,
востаннє головним героєм пригодницького роману є папуга, від імені якого
ведеться оповідь та очима якого читач усі пригоди людей бачить. У «Проклятті
скіфів» головний наскрізний герой - не скіфський цар Скіл, не Прохор, охоронець
отамана Григорьєва і навіть не київський приватний детектив Олег Попов: від
перших до останніх розділів основною дійовою особою є скіфська корона, тонкий
золотий обруч, який не приніс щастя Скілові. А потім, коли його викопали в 1918
році на Одещині, обруч почав переходити від одного власника до іншого,
здебільшого - незаконним шляхом, після чого кожен попередній власник гинув у
страшних муках. Звичайно, скіфська корона, на відміну від папуги, лише предмет.
Але саме за переміщенням цього предмету в часі та просторі стежить уважний
читач, а смерті, котрі він сіє довкола себе - похідне та допоміжне.
Отже, людські долі та історії для цього сюжету - не головне. Пономаренко,
свідомо чи підсвідомо, позбавляє людину як літературного персонажа сакрального
значення. Те ж саме робить Акунін у «Соколі й Ластівці»: папуга, розповідаючи
історію про гонитву за скарбами, пережив уже кілька поколінь, а людство так і
не змінилося на краще.
Наступний, більш розширений ряд авторів - це творці класики жанру про
«прокляті скарби». Тут згадаємо і «Місячний камінь» Вілкі Коллінза, і «Діамант
раджі» Роберта Л. Стівенсона - в кожному з цих творів, як і в Пономаренка,
відсутній єдиний оповідач, все крутиться довкола коштовного артефакту. Сюди ж
стає Редьярд Кіплінг - у циклі про Мауглі є прекрасне оповідання про
розкрадачів гробниць, котрі повбивали один одного через вкрадений ювелірний
виріб.
Нарешті, ще одна категорія книжок, найбільша - це «про все на світі». Саме
за таким принципом будує свою лінійну оповідь Сергій Пономаренко. Відмовившись
у «Проклятті скіфів» від горизонтальної лінії, тобто - від людської історії,
вплетеної в сюжет, він пропонує під однією обкладинкою:
- міні-історичний
роман з життя та звичаїв скіфів;
- соціально-історичний
нарис про те, як прийшли більшовики і все зіпсували;
- велику
новелу про Любу Фролову, котра вціліла в окупованому німцями Києві;
- нарешті
- гру в класичний детектив.
Всі фрагменти закінчені, і складається враження: читаєш збірку повістей,
котра демонструє можливості та вміння автора писати все, крім любовних романів
(їх є, кому створювати). І все це нанизане на золотий скіфський обруч. Мабуть,
так або приблизно так повинен виглядати сучасний гостросюжетний роман,
написаний в Україні на актуальному матеріалі. Правда, дуже уважний до деталей
автор якось не врахував, що герої з 1992 року не могли дивитися по телевізору
серіал «Альф» - це кіно показали на IСTV кількома роками пізніше. Але хай це буде єдина
претензія, котру позбавлені снобізму читачі висловлять до згаданої книги.
Оцінка *****
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2011/05/31/074558.html
|