Жанр: любов і смерть 

Пропонована книга вже від початку процесу читання провокує на суперечку. Суперечливий тут не зміст, мова про анотацію. Видавець обіцяє, заохочуючи книголюбів: «У цій книзі є все, щоб захопити увагу сучасного читача». Гаразд, хто такий сучасний читач? Чи є якісь загальні уявлення про його вік, стать, смаки, світогляд, сексуальну орієнтацію та політичні погляди? Той, хто читає Забужко, Андруховича, Кінга, Бегбеде, Ларссона, і той, хто купив роман «Загублений янгол» не надто відомого поки що автора Святослава Супрунова – сучасні читачі, проте - з різними уявленнями про літературу і, відповідно, вимогами до неї. А тут усіх під один гребінь…

Підемо далі, за текстом анонсу: «Відчайдушний одинак зважується на протиборство з бандитами». О, тут сучасний читач А. Кокотюха робить мисливську стійку: ця книжка напевне для мене. Але обіцяна сутичка зі злочинцями, котра відразу помістить цей роман до сегменту кримінального чтива чи бодай просто поповнить невелику кількість українського гостросюжетного роману ще одним, починається… лише на стор. 111. Правда, до честі автора, наступна сотня сторінок – не найкращий, але, як на неоране поле української жанрової літератури, цілком пристойний, їстівний її зразок. Ці сторінки ковтнув на одному диханні. Та все одно не міг позбавитися дискомфорту: щось постійно заважало зануритися в текст із головою й гортати сторінки, не дивлячись на годинник. Відповідь є в тій-таки анотації: «Роздуми героя з метою переосмислити все, що відбувається в нашому житті».

Це заважає. Це робить історію прісною. Схожою на булочки, що їх мій покійний дідусь купував у ніжинському магазині № 10, який досі стоїть на початку вулиці, де ми колись жили. Одного дня, придбавши там булку з повидлом, він прокоментував нам, онукам, після невдалого чаювання: «Оце шукав-шукав повидла – нема!» Іншим разом така сама історія трапилася з булочкою, цінник до якої обіцяв наявність у свіжій здобі родзинок. Дідусь розколупав – не було жодної.

Роман «Загублений янгол» - новий, актуальний, тобто – свіжий, як та булочка. Але родзинки, повидла чи чогось іншого всередині, тобто, під обкладинкою, тут явно не вистачає. Перші 110 сторінок – історія любові, а точніше – любовей головного героя, Євгена Гордієвського. До стор. 40 ми знайомимося щонайменше з трьома його сексуальними партнерками, а потім Євген закохується у Марі. Відбивши її в такого собі Віктора Шипового.

Далі в чоловіка починаються проблеми. Його спочатку намагаються закопати в землю. Потім, коли, проявивши чудеса відчайдушної винахідливості, він тікає – підставляють під убивство однієї з коханок, відомої київської акторки. Підключається СБУ, яка, виявляється, в одній команді з бандитами та Віктором – і ось уже Євген, побитий та брудний, знаходиться невідомо де. Тобто – на Донбасі: сюди його чи продали  в рабство, чи заховали подалі від цивілізації, аби дати йому змогу повільно померти.

Залишивши після себе три трупи, Євген, поранений та скалічений, добирається до Києва. І тут сучасним читачам вустами батька Марі популярно пояснюють, якщо сучасні читачі досі не втяли: «Ця бандитська корпорація гніздиться в центрі Європи. Вони ховаються за державними чинами. Голими руками їх не взяти. І всі пов’язані однією системою. За рівнем корупції наша країна давно перевершила Африку». Ну, і так далі. А для повноти картини за лаштунками сюжету існує невидимий, але всесильний, як Оззі з країни Оз, пан Ханметов, некоронований король Донбасу.

До і після сутички постійно рефлексуючого інтелігента Євгена з бійцями пана Ханметова – любовна історія, зовсім, як на мене, проста, схожа на інші любовні історії, прописані не лише в сучасних романах, але й у класиці. Звісно, закінчення саме любовної лінії таки претендує на несподіванку, бо провокує Євгена взятися за зброю і розібратися з давніми боргами за поламані ребра. Але в цілому «Загублений янгол» - книга без жанру, булочка без нічого.

Проте ця та інші книги «Зеленого Пса» з серії «На кола свої» - література майбутнього. Щедрий аванс тим часам, коли видавничий бізнес, зокрема – сегмент актуальної художньої літератури, белетристики, зможе собі дозволити друкувати такі книги десятками, а то й сотнями. Бо коли так є, це означає стабільний розвиток красного письменства. Не кожна книга повинна бути відкриттям, проте провалу теж нема, бо читач завойовується письменницькою масою.

Але поки письменників – одиниці, від автора хочеться почути чогось більш конкретного в жанровому відношенні, аніж «про любов» до стор. 110, а «про бандитів» - від стор.111.

Оцінка ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику