Жанр: кримінальна драма 

Одного вечора, коли чоловік, який не називає свого імені, воліючи лишатися для тих, хто його слухає, Інспектором Інтерполу, розмірковує, як розрулити справу такого собі Яна Корнілова. Цей чоловік відомий у кримінальних та політичних колах, і цим самим доводить: кримінал та політика взаємопов’язані. Ордер на його арешт нарешті виписаний, причому Корнілов потрапив відразу до міжнародного розшуку. Але, за останніми відомостями, злочинець мертвий. Проте докази цього ще треба зібрати. Роздуми Інспектора перериває телефонний дзвінок від самого Яна Корнілова. Досвідчений читач відразу розуміє: ага, це він інсценував свою смерть. Для чого ж озивається з того світу, та ще й до офіцера, котрий займається його розшуком? Зустрівшись із сищиком теа-а-тет, Ян Корнілов робить його чимось на кшталт свого сповідальника. Сам же, наче Шехерезада, починає розповідати Інспектору історію свого злету та падіння.

Власне, ця розповідь бандита, котрий піднявся з найнижчого рівня криміналітету до політичних верхів, займає основну частину роману Алека Станкевича «Гра з вогнем» («Игра с огнем»), котрий одночасно є продюсерським дебютом літературної агенції «Автограф». Воно розташоване в Дніпропетровську, на вулиці з символічною назвою Космічна. Символізм у тому, що «Автограф» має амбітні плани космічного масштабу: відродити жанр кримінального та авантюрного роману. Але в планах – видання ще трьох романів Алека Станкевича, тому є підозра: реанімувати те, що в Україні толком і не жило та, відповідно, не помирало, буде лише один незнайомий мені особисто автор.

Для тих, хто починає знайомство з книгою із прочитання анотації, зазначу як людина, котра вже прочитала твір: анонс правдивий лише на одну третину. Зокрема, в тому пункті, де «Автограф» обіцяє «продуманные до мельчайших подробностей боевые сцены». От що є, те є! Перша бійка зустрічається вже на стор. 59, і навіть перебірливого та начитаного американськими бойовиками мене задовольнили ця кривава сутичка та наступні поєдинки, доволі рясно розміщені в тексті. Проте все інше, що знаходиться до, після та між бойовими сценами, відтак може сприйматися своєрідним необов’язковим додатком до них. Такими собі рекламними паузами, ось тільки під час реклами можна сходити в туалет або на кухню, аби засмажити насіння, а в «Грі з вогнем» сторінки, де нема продуманих до дрібниць бойових епізодів, можна сміливо перегортати без особливої втрати для себе.

Бо втрачати направду нема чого: обіцяного динамічного сюжету, написаного за всіма правилами авантюрно-кримінального жанру, просто нема. Тобто, розповідь є, але слова не складаються в історію. Так, Ян Корнілов поступово й послідовно будує свою імперію на крові, зрадах, підкупах та фінансових кидках. Проте жодного яскравого епізоду цього будівництва у моїй голові не відклалося, хоча я читав уважно. Мирним сценам, не вистачає докладності та елементарної видовищності. Хотілося б на правах колеги та вдячного читача кримінальної літератури порадити всім, хто збирається відновлювати жанр, у якому присутній економічно-політичний кримінал, прочитати в якості базових посібників три романи: «Хрещеного батька» Маріо Пьюзо, «Знайти в Нью-Йорку» Коліна Харрісона та «Зелений Король» Поля-Лу Суліцера. Починати краще з останнього, не так давно цей європейський бестселер перевидали в Росії, і визначення «фінансовий вестерн» цілком йому відповідає, хоча в Суліцера таки бракує якісних бойових епізодів, котрі пропонує Станкевич.

Ще один пункт анотації, який потребує пояснення: заява про успішність першого проекту «Автографу». Чим вимірювати успішність книги? Кількістю проданих екземплярів? Очевидно. Але вихідні дані досить красномовні: книга підписана до друку 1.03.2010,  у продаж потрапила десь на місяць, принаймні, я її купив у квітні, і це – видання перше, тиражем 2 000 примірників, стандартним для книги в Україні, хоч російською вона мовою, хоч українською. Отже, книжка ЩЕ не пішла в продаж, а її ВЖЕ називають успішною. З точки зору психології та маркетингу – вдалий та логічний хід. Але заявляти про успіх наперед – наврочити і накаркати. Хоча щиро бажаю тим, хто хоче відродити кримінальний роман, успіхів, великих тиражів та мільйонних прибутків, бо сам пишу, серед іншого, кримінальні романи. Один із яких, надрукований у січні минулого року, станом на травень поточного продався тиражем 22 тисячі, але я поки, чесне слово, не готовий заявляти про успіх, мені потрібен для такої заяви щонайменше 50-тисячник…

Наостанок – про ще одну необхідну складову успіху літературного твору і взагалі – будь-чого написаного. У часи моєї радянської юності я відчував: районна газета, в яку я дописую – центр Всесвіту. Коли слухав під час навчання курс теорії та практики журналістської майстерності, переконався в правдивості своїх відчуттів. Місцева та містечкова преса має в світі і мала в країнах СРСР чи не більший вплив, ніж загальнонаціональна. Хочеться читати й дізнаватися про те, що під носом, а не вже потім – про незвідане.

Це правило діє і для літературного твору: чим повніше він описує реалії або місцевості, звідки походить автор, або міста, де він живе тепер, або країни, громадянином якої він є, або – місць на карті світу, де він встиг побувати, тим коротший шлях до успіху. Люди хочуть впізнавати не просто абстракті пейзажі, а бачити картини зі свого власного життя. За Дейлом Карнегі, чим частіше ти звертаєшся до людини на ім’я, тим швидше вона стане твоїм другом и на неї можна навіть впливати. Назва твого міста чи твоєї країни – теж ім’я власне, тож називайте його сміливо.

Де відбувається дія роману «Гра з вогнем», який виданий і, очевидно, написаний у Дніпропетровську, один лиш пан Бог знає. Ян Корнілов народився в якомусь Місті (у тексті – Город), домагається взяти під контроль Південний Регіон, та коли вже пробуєш переконати себе, що пишеться тут про Дніпропетровськ та Україну, з тексту виринають згадки то про Столицю просто, то про Північну Столицю («северная столица» у росіян - традиційно бандитський Петербург), а потім узагалі перестаєш розуміти, кримінальна Росія перед нами, кримінальна Україна, кримінальний СРСР, кримінальний Космос тощо. Зрозуміло, автор претендує на показ всепроникнення криміналу, який не визнає кордонів. Проте дії американського кримінального роману відбуваються в Америці, навіть якщо назва міста – вигадана. Дія французького роману відбувається у Франції. Навіть якщо Жерар де Вільє посилає свого супермена князя Малко в кожну країну земної кулі, в тому числі – в Україну часів «помаранчевої» революції, читачі все одно знають: це зроблено у Франції французом. Ну, а про братів-росіян нема чого й говорити: герої їхніх авантюрно-кримінальних романів відстоюють свої та російські інтереси, ділять Росію, купують її та продають. Агенція «Автограф» так і не пояснила, де саме вона хоче відновлювати кримінальний роман…

Ось із чого, на мою думку, варто починати відроджувати кримінальний роман – із чітко окресленого місця дії.  Інакше він перетвориться на науково-фантастичний, хоча навіть у «Аватарі» планета має назву Пандора. Тоді бойові сцени сприйматимуться краще: адже бої ведуться не десь, а тут, за рогом, що завжди цікавіше. 

Оцінка *** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику