Re: цензії

Ловець снів і екзорцист Сергій Дзюба
11.08.2020|Ігор Фарина, член НСПУ
Перепливти ріку
09.08.2020|Ірина Слободяник, поет, член НСЖУ
Світ різнобарвний, таємничий…
Гірке радянське молоко
09.08.2020|Володимир Самойленко, кандидат географічних наук
Світи Жаббура Дуейги
07.08.2020|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Причини й наслідки одної зради
27.07.2020|Сергій Дзюба, Чернігів
Вишукана іронія Фолькера Маасена
27.07.2020|Тетяна Сидоренко, член Національної спілки письменників
Про магію, містику й Заліщики
20.07.2020|Ігор Ольшевський
Есхатологія Ігоря Павлюка, або “Буг пам’ятає все”
18.07.2020|Богдан Вакуленко
Розмова розуму і сердець

Кримінальне чтиво

Розбійник любить Україну

Сергій Ухачевський. Стіна. Осінні ілюзії. – Тернопіль, Навчальна книга – Богдан, 2009. – 380 с.

Жанр: антирадянське ретро 

Ініціативу видавництва «НК Богдан» запустити детективну серію можна лише вітати стоячи та оплесками. Але видавець не винен, що з «чистим» літературним детективом у нашій літературі певні проблеми. Тому в новій «Український детектив» цього року вийшли:

- дуже посередній твір Віктора Мельника «Двійник невідомого контрабандиста», котрий за формою та змістом справді є детективом, тільки нудним;

- два романи Олександра Вільчинского «Неврахована жертва» та «Суто літературне вбивство», які можна вважати детективами за задумом та інтригою, але реалізації такого задуму в повній мірі шкодять слабенька  динаміка та певні претензії на «серйозність»;

- «Стіна» та «Осінні ілюзії» Сергія Ухачевського – яскраві, як на мене, зразки соціальної прози, наділені гострими сюжетами, котрі, всупереч своїй присутності в «детективній» серії, детективами і навіть кримінальними історіями не є, і на цьому, шановні читачі, мої зауваження до книги Сергія Ухачевського закінчуються. 

Я вже не раз вказував, причому – не лише в рамках цієї рубрики, на визначальну рису детективу в розумінні пересічного українця. У нас «детектив» - це все, що не «мелодрама» (решту вакууму жанрової літератури займають фантастика з фентезі, їх ні з чим не сплутаєш). Тобто, якщо в придуманій автором історії двоє люблять одне одного і вірші Шевченка – це мелодрама. Якщо при цьому на задньому плані когось убивають, наприклад – випадковий п`яний перехожий гине в ДТП, і цей труп бачать закохані герої – це вже детектив. Не важливо, що потім про цей труп у оповіді не йдеться: мертв`як є – значить, детектив.

Коли я вчився в школі (а було це в часи, описані Сергієм Ухачевським, тільки я вчився в Ніжині, а не в Тернополі), один двієчник на запитання вчительки української літератури: «Назви жанр цього твору» обережно відповів: «Це не вірш, бо написано прозою». Ви згодні, що «Рекреації» Андруховича – не вірш? Я теж, адже це проза. А далі? Там у одному епізоді є людина з ножем, значить – це детектив? Чи художню літературу на поезію і прозу ділять лише двієчники?

Інша аналогія: знайдеться щонайменше півсотні (!) людей з ученими ступенями і просто – з вищою освітою, які доведуть: мій рідний Ніжин – географічно не Схід України, як і вся Чернігівщина, котру історично називають Сіверщиною. Але, тим не менше, мене всі одно називатимуть «східняком» по відношенню до Тернополя, де відбувається дія повістей Ухачевського. Поділ України лише на Схід і Захід – правильний? У нас же ще Північ та Південь є…

Тому повісті Сергія Ухачевського «Стіна» та «Осінні ілюзії» - точно не мелодрами, хоча там є трошки «про любов». Але це і не детективи, хоч ріжте мене на шматки і згодовуйте собакам!

Скажу більше: в повісті «Стіна» навіть не стріляють і трупів там нема. Хіба присутні живі мерці-зомбі – вчителі українських радянських шкіл та комсомольці-старшокласники. І якщо фінальна частина «Осінніх ілюзій» наповнена стріляниною та вибухами гранат, це так само не робить згадану повість «бойовиком» у тому розумінні, в якому бойовики визначаються за сталою жанровою класифікацією.  В українській літературі ХІХ століття такі історії називали «народними романами». А їхніх героїв – народними месниками, і тут уже без лапок.

Почати з того, що «Стіна» датується 1982 роком, її авторові на той момент було 16. Не дивлячись на те, що текст потім перероблявся і навіть заборонявся з цензурних міркувань через лексику, яку кандидати філологічних наук та активісти товариства «Просвіта» і НЕК вважають нецензурною, маємо, без перебільшення, якщо не унікальний, то вже точно – оригінальний літературний пам’ятник епохи розвиненого соціалізму. Твір, якій писався по гарячих слідах, з натури, і тим цінний – бо не вигадка, а лише літературна обробка призабутої реальності.  

Сюжет «Стіни» одноплановий та не надто закручений, бо на «закрутку» нема потреби. У 1982 році представники другого покоління радянських людей по всій країні або бухали і пахали на владу, або – рвалися до влади, аби змушувати інших пахати і не заважати при цьому бухати, самі при цьому теж бухаючи ще більше за підлеглих. А їхні діти – третє покоління радянських людей – йшли або в комсомольські активісти, або – в кримінал. У «Стіні» нема так званих позитивних персонажів і взагалі – навряд чи можна назвати якогось героя головним. Проте бандити різного віку, алкоголіки різних професій та дівчата, які між добровільною проституцією і зґвалтуванням обирають панель – це ті, кого породила радянська влада і вперто не хотіла помічати.

Аж поки не прорвало – як у «Осінніх ілюзіях». Тут уже чітко окреслений герой – 17-річний Роман Василишин. Він національно свідомий, його ненависть до радянської влади – власний вибір, у цьому він бере приклад з батька-дисидента. Тільки, на відміну від тата, Роман не теоретик, а практик опору Системі. Зі зброєю в руках та пачками награбованих грошей хлопець дуже схожий на опришка. За сюжетом, Роман має «кінці» в Москві, але здавати їх не хоче, тому бандити та менти спільно починають пресувати хлопця. Він дає відсіч бандитам, тікає з КПЗ, спаливши заодно міліцейську управу, і, загний всіма, дає останній бій, стримуючи сили противника (підрозділи радянської міліції і радянської армії) більше трьох годин.

Будучи принциповим противником пафосу та чіпляючись очима за пафосні фрази в повістях Ухачевського, я ловив себе на думці: чи не вперше за багато років літературний герой, котрий, ідучи на вірну загибель, пише в прощальному листи: «Я любив Україну», а потім подумки звертається до Бога, не викликає спротиву та роздратування. Натомість коли це ж саме роблять у реалі активісти політичних партій, просвітницьких і патріотичних організацій, а заодно – письменники, котрі вирішили написати злободенні твори про Голодомор, загибель Батурина, Чорнобіль, любов і «помаранчеві» події, їм не віриш. Можливо, тому, що розбійник з повісті Ухачевського не звик кидатися словами. А за те, що промовив, звик відповідати: перед собою, Богом та людьми.

Наостанок – знову про детектив, адже це слово стоїть на обкладинці книжки. Так, творів цього жанру в Україні пишуть мало і кожен «жанровий» багнет дорогий. Але я б поставив поруч із «Стіною» Сергія Ухачевського не російські книги з серії про бандитський Петербург, а… «Пацики» Анатолія Дністрового. Порівняйте два твори, тим більше, що одне спільне в них уже є: обидва – про Тернопіль 1980-х. І якщо визнавати саме ці тексти Ухачевського детективами, тоді варто ласкаво запросити до авторів серії «Український детектив» Дністрового. А разом із ним – Олеся Уляненка з його «Дофіном Сатани» та «Сином тіні», Павла Вольвача з «Клясою»…

Якщо повернутися на початок розмови і згадати: в Україні детектив усе, що не мелодрама – це досить нормальна підборка. 

Оцінка            *****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику



Додаткові матеріали

Не люди
Психо назавжди
Непросто вигнати нечисту силу
Не плюй, президентом не станеш!
Volkov. m.d.
Вбити за гея
Кримінальна міліція
Полковник рятує генерала
Обережно, діти!
Слідство веде планктон
Тричі славний обман
Податківці рятують голови
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

13.08.2020|10:10
Orthodox Chic — погляд на українську сакральну архітектуру
13.08.2020|03:50
Громадські діячі вимагають справедливого суду у справі «Медведчук проти Кіпіані та видавництва Vivat»
12.08.2020|18:04
Лауреатка Нобелівської премії Світлана Алексієвич закликає Олександра Лукашенка піти з посади
12.08.2020|08:34
Ukrainian Young Book Design Awards 2020 оголосив шортлист із 20 найкращих молодих дизайнерів
11.08.2020|05:20
Софія Міколяш: "Бути цілісним-значить бути щасливим"
10.08.2020|16:16
Повний По і надія на Патріка – 5 нових перекладів, які ми чекали
10.08.2020|12:23
Ольга Тернова здобула перемогу у найбільшому в Україні конкурсі дитячої літератури «Корнійчуковська премія»
10.08.2020|05:28
Бестселер Саллі Руні «Нормальні люди» виходить українською
07.08.2020|08:57
Оголошено перекладачів-учасників онлайн-резиденції Українського ПЕН та translit e.V
06.08.2020|18:49
У видавництві «П’яний корабель» вийде книжка «Мансарда» сербського письменника Данила Кіша


Партнери