Жанр: пригодницький роман, а не дитяча казка 

Останнім часом українські видавництва, що демонстративно спеціалізувалися на книжках для дітей, стали дорослішати помітно і якось разом. Ось «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видає гашекового «Швейка» та шекспірівського «Гамлета», обережно намацуючи подальші шляхи для розширення сфер впливу. Ось «Грані-Т» видають Гоголя та кілька «дорослих» книжок сучасних українських авторів. Та й «Видавництво Старого Лева» не відстає. Принаймні, тільки того, хто не читав твір ужгородського журналіста, поета, а віднедавна – прозаїка та драматурга Олександра Гавроша «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», обдурить обкладинка, оформлена надто вже для дітей. Та й малюнки всередині дітям сподобаються.

Але на цьому «дитячість» тексту Гавроша закінчується. Підтверджуючи істину видавничого бізнесу: від оформлення залежить все. Тобто, якщо «Острів скарбів» Стівенсона чи «Вершника без голови» Майн Ріда оформити як подарункове видання, призначене для дітей молодшого шкільного віку, ці та інші класичні зразки пригодницької літератури далі будуть сприйматися виключно як дитяче чтиво. Причому знайдеться рота українських дитячих письменників, які хором додадуть: бездуховне чтиво. Бо духовно багате читання – це пригоди якого-небудь кракатунчика, неслухнясика чи телесика, котрий рятує українську природу. Чи в крайньому разі – конфлікт білочки Одарки та їжачка Архипчика, виниклий у процесі суперечки, чий горішок.

Олександрові Гаврошу вдалося обдурити читачів кілька разів. По-перше, він якимось дивним чином ввів у оману видавців, переконавши їх, що книжка про пригоди закарпатського розбійника справді написана для дітей і підлітків. По-друге, в цьому ж самому письменникові вдалося переконати експертів рейтингу «Книжка року», де книга отримала відзнаку як твір для дітей та юнацтва. По-третє, він обдурив палких прихильників «духовного чтива»: замість пасторальної пафосної чарівної казочки з неодмінною мораллю вони куплять своїм дітям серйозний пригодницький роман. Витоки якого слід шукати в класиці жанру, до якої належать згадані вище романи Стівенсона. Майн Ріда, Дюма-батька, Жуля Верна та українські козацькі вестерни Андрія Чайковського. Плюс, звичайно, сюжети українських народних казок про благородних опришків.

Результат: маємо – не побоюся цього терміну! – серйозний постмодерний авантюрно-пригодницький роман. Який, на мою думку, вигідно відрізняється від попереднього прозового твору Гавроша, про неймовірні пригоди Івана Сили. Якщо вже автор використовує пригодницький жанр, то він повинен знати: про спортсменів, яким є Іван Сила, читати не цікаво. Спортсмени не можуть бути повноцінними героями. Бо в них – спортивний режим. Тоді як «погані хлопці», розбійник Пінтя та його друзі – справжні герої не лише успішної авантюрно-пригодницької історії, але й нашого часу.

Причому: питомо українські герої. Російський фольклор, наприклад, не породив російського Робін Гуда. Навіть отамана Степана Разіна народна пісня презирливо називає «Стєнька», а єдиний його чоловічий вчинок – кинута в річку княжна. Та й взагалі, «гулящі люди» з російських лісів майже ніколи не ставали позитивними персонажами. Дубровський у Пушкіна – і той дворянин, який, до всього, не віддавав бідним те, що забирав у багатих. Тоді як українські розбійники справді були народними месниками і славними народними героями. Принаймні, в численних казках та нечисленних книжках.

Таким чином, пригоди розбійника Пинті – сучасний вестерн, створений на фольклорному матеріалі та з повагою до досвіду класичної пригодницької історії. А свої романи нинішні класики жанру писали, нагадую, не для дітей і не для підлітків. Ніхто не винен, що через серйозний вплив на масову свідомість, наслідком якого міг стати висновок: «Все не так!» і повна деполітизація громадян, у СРСР цю класику заганяли до підрозділу дитячої літератури і до позакласного читання. Мовляв, дитяче – значить, не серйозне. А позакласне – мо`, не прочитають… Натомість вимагаючи писати твори по «Прапороносцях»…

Олександр Гаврош, мабуть, сам не усвідомив, що зробив. Своєю нібито «не дорослою» книжкою він реанімував в Україні відразу два жари: класичний пригодницький роман і вестерн. Ну, а чому саме книга «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» не зовсім для дітей, ви можете переконатися самі, прочитавши її.  Бо детальний аналіз тексту та окремих його абзаців – не мета нашого огляду. З рештою, в процесі читання цієї історії настрій у вас створиться зовсім не дитячий. Тим не менше, розбійницька історія – стовідсотково якісна розвага. Яких у сучасній українській літературі не вистачає. Перший, і, здається, єдиний зразок – «Захар Беркут» Франка…

Оцінка            *****  

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику