Читання не втомить вас, бо книжка не товста. Детектив ви не полюбите – книжка не є кращим зразком жанру, швидше навпаки. Незграбний сюжет не компенсується стилістичними знахідками. Коротше, даний твір не реабілітує українську масову літературу у ваших очах.

Але, попри це, в романі львів’янина знаходиш те, чого не було в сучасній белетристиці ніколи і, очевидно, ніколи більше не буде. А саме – головним героєм детективної історії виступає слюсар мотозаводу Микола Барбірош, алкозалежний і хтивий, наче павіан. Причому, шановні читачі, це – не пародія, цілком серйозний художній твір, що й буде доведено трошки нижче на конкретних прикладах. Хоч насправді в «10 тисячах баксів» кілька головних дійових осіб, і на слюсарі Миколі Барбіроші Львів клином не сходиться, тим не менше, саме з нього ця історія починається. І через кричущий брак інших персонажів саме він, слюсар мотозаводу, стане для читача справді головним у процесі читання.

Почати з того, що слюсар Микола знаходить у власній поштовій скриньці $ 10 тисяч, а біля під`їзду – застреленого чоловіка в дорогому костюмі, очевидно – власника американських грошей. Потім міліція встановить: вбито народного депутата Штима, почнеться благеньке розслідування, з`явиться ще пара трупів і фінал залишиться відкритим, із натяком на тотальну корупцію в правоохоронних органах Львівщини. Сюжет має кілька цікавих як для загалом сірої історії поворотів, зокрема – вбитий Штим, який колись був лікарем, продавав немовлят наліво. Звісно, чим же ще може займатися майбутній український політик… Але, читаючи, швиденько пробігаю міліцейські викриття, аби знову побачити серед дійових осіб слюсаря мотозаводу.

Погодьтеся: український пролетаріат у вітчизняній белетристиці практично не представлений. В основному – інтелігенція з її постійними комплексами та рефлексіями, ну ще трошки – село, котре задихається саме в собі і хоче стати містом, від чого дуже сильно страждає через руйнацію національного коріння. До того ж Микола Барбірош не простий пролетар. Так, він бідний і питущий. Зате – єдиний на весь під’їзд, хто передплачує справжню газету, «Спорт-експрес» називається. За таке марнотратство дружина Мар`яна відмовляє йому в сексі, але наш слюсар і тут не промах – завіс собі коханку Галю. Про неї він постійно згадує з придихом: «Панянку з себе корчить, лише шампанське вживає, але коли у ліжко вкладеться та прутня в лоні відчує, зовсім іншою стає. Ненаситна, хтива, треться, стогне, як змія вигинається, доки задоволення не дістане… А потім може і сльозу пустити». Стосунки з Галею – це вам не подружній обов’язок: «Добре бавились. Наварили борщу, лягли в ліжко. Спочатку він на ній їздив, потім вона на ньому. Гарцювати верхи Галя вміє, ніякого порівняння з Мар’яною. Книжки, що купив, не розгорнула і жодного еротичного фільму по телевізору не дивилася. Ніц не петрає в сексі!»

Хто б міг подумати, що оця сексуально майстерна Галя і виявиться вбивцею! Та не просто вбивцею – снайпером із «гарячих точок», з тих, кого називають «білі колготки». І викрити її слюсар Микола зміг паралельно з міліцією. Гроші, правда, оті самі 10 тисяч баксів, у нього таки конфіскували, та й порядна дружина Мар`яна взагалі до себе підпускати перестала, мало не з хати вигнала хтивця.  Ось така цікава історія з життя простого народу на фоні кримінальних розбором у політикумі та полювання на «білі колготки».

Тепер – обіцяні приклади, котрі заперечують помітну пародійність роману. Той-таки звичайний львівський слюсар хай поверхово, але – обізнаний із сторінками історії свого народу. Запитайте хоч свого сусіду, що він знає про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Симона Петлюру чи Володимира Винниченка. Пересічний слідчий прокуратури Юрко на пам’ять знає всі заповіді «Декалогу» члена ОУН. Ще цей персонаж щедро цитує ідеолога українського консерватизму В’ячеслава Липинського. Окремі сторінки присвячені сучасному богемному життю, такому самому нетверезому, як життя слюсарів мотозаводу. Словом, місцями цей детектив трошки страчує, зате громадське та соціальне звучання, за задумом автора, повинно компенсувати сюжетні банальності. 

Анатолій Сергієнко. 10 тисяч баксів. – К.:, Зелений Пес, 2007. – 287 с. 

Оцінка            *** (-) 

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику