Жанр: детективна історія про опанування українськими митцями мистецтва вбивати 

Очевидно, авторка цього роману добре знає теорію написання потенційного бестселера. В неписаних правилах значиться: якщо пишеш детектив, місце вбивства та спосіб убивства самі по собі повинні інтригувати. Згадайте хоча б «Код да Вінчі», майстерно сконструйований шедевр масової літератури третього тисячоліття: труп ученого на початку роману знаходять у Луврі. Або класичний уже детектив теоретика масової культури Умберто Еко «Ім’я троянди»: серія вбивств у віддаленому середньовічному монастирі. Перелік можна продовжити, та головне ви зрозуміли: на початку детективної історії потрібна заявка на загальну атмосферу.

Таким чином, Наталя Паняєва не помилилася, вигадуючи місце і час злочину для свого детективу «Вакансія на вбивцю»: дні проведення міжнародного кінофестивалю. І загалом їй вдається тримати навіть такого досвідченого споживача детективів, як ваш автор, у напрузі. Швидше, тут читач матиме справу не стільки з загадкою, скільки з інтригою: чи вдасться злочинцю уникнути кари. Такий собі Віталій Гаранджа, який, як ми вважаємо до останніх сторінок роману, задушив молоду дівчину, старанно замітає сліди. Ситуацію ускладнює фотограф-алкоголік Геннадій Калач, котрий, як він думає, випадково зняв убивцю на місці скоєння злочину і тепер шантажує його.

До чого в цій історії журналіст із біблійним іменем Авенір та колгоспним прізвищем дейкало, ми не знаємо і, мабуть, знати не хочемо: заявлений авторкою як головний герой-сищик, він постійно перебуває десь на околиці сюжету і справді заважає стежити за тим, як кільце довкола Гаранджі стискається і як він, борсаючись, мов пташка в сільцях, починає мимоволі сіяти довкола себе смерть. Чесне слово, без Авеніра Дейкала та його друга, майора міліції Миколи Дементія (це не подвійне ім’я, Дементій – прізвище) читати книжку набагато цікавіше. Авторка не відкрила Америки: негативні персонажі виписувати завжди простіше. Їх можна робити не такими пласкими, як Дементій, Авенір і його подруга Руся. Як ви зрозуміли, погані хлопці пані Паняєвій вдалися краще. Та й до розв’язки авторка підвела елегантно, хоча викриття справжнього убивці білявки Жанни вийшло недостатньо ефектним. Все б нічого, якби…

Помилка Наталя Панаєвої в тому, що для практичного втілення теорії написання потенційного бестселеру вона обрала не ту країну. Бо вбивство на Канському фестивалі – це класно та чіпляє. Маніяк, котрий хоче зірвати церемонію вручення «Оскарів» - вже подих перехоплює. Навіть під час «Берлінале» теоретично можна когось таємниче грохнути. Але вбивство в Києві, під час проведення кінофестивалю «Молодість», та ще й описування чвар, що виникають між акторами та продюсерами в українському кіно… «Я вас умоляю!» - так коментує подібні вигадки один мій добрий знайомий, український митець.

Справді, мені теж дуже хочеться, аби в середовищі українських митців відбувалися шекспірівські пристрасті, які могли б відобразитися в якому-небудь детективні, щось на кшталт «Реквієму» Олександри Марининої чи навмання взятого роману американки Джекі Колінз із серії про походеньки такої собі Лакі Сантанджело в нетрях Голівуду. Київський Будинок кіно за життєдайною енергетикою та творчою атмосферою нагадує хіба що Спілку письменників України. Єдина відмінність – у Будинку кіно справді проводять кінофестивалі та нагороджують стрічки, які за межами фестивалів пересічний глядач ніколи не побачить. Тому Будинок кіно і «Молодість» як місце для інтриг, м’яко кажучи, не канають. Ну а коли підлий продюсер Віталій Гаранджа спокушає актрису Жанну фразою: «Думаю, ви могли б отримати роль у моєму наступному фільмі», я, людина, трошки причетна до українського кіновиробництва, голосно сміюся. Правда, тут же поправляю себе: очевидно, Віталій – продюсер артхаусного короткометражного кіно, яке в Україні часом знімається для фестивальних потреб. Ну, тоді в Жанни зовсім нема амбіцій, раз її можна спокусити роллю в артхаусі, який мало хто побачить…

Словом, українські митці не вбивають. А якщо і вбивають, то не за таких обставин. Фестиваль «Молодість» - не надто знакова подія, аби під час нього могли коїтися злочини. Навіть якщо авторка пропонує читачам умовні декорації та бажані для неї обставини.

Оцінка             **** (-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику