Жанр: кошмар на вулицях Києва 

Українське літературне подружжя пропонує шанувальникам третій після «Бранців мороку» спільний роман, перша частина якого – мелодрама з елементами детективу та дещицею містики, друга – хорор з елементами Апокаліпсису. Цим самим «Оксамитовий Перевертень» став чудовим прикладом того, що двічі в одну річку ввійти може й реально, та перебрести її, не замочившись, неможливо. Як уже, мабуть, зрозуміло, тут хочеться сказати: якби автори не захопилися одного разу ідеєю створити щось масштабніше за просто добротний зразок сучасного чтива (Шевченкам це більш ніж удалося в випадку з «Кривавою осінню в місті Лева»), найновіша їхня книга не справила б враження написаної поспіхом.

Хоча тема, яку літературне подружжя обрало стрижнем історії цього разу, насправді актуальна для українського інформаційного простору і, коли вже на те пішло, практично не опрацьована вітчизняними майстрами художнього слова. Тоталітарні секти в нашому суспільстві; зомбовані фанатики серед нас; наш сусіда, дядько з квартири поверхом нижче, котрий через два роки після того, як пішов на так зване релігійне зібрання, опинився без квартири і в психушці – все це щільно ввійшло в наше життя завдяки вуличним пліткам, розмовам у маршрутках, газетним публікаціям, документальним телевізійним розслідуванням і меру Києва Леоніду Черновецькому. Отже, нема нічого дивного в тому, що Шевченки оці самі секти, демонізовані в уяві пересічного громадянина України, демонізують у буквальному розумінні цього слова. Пастор на ім’я Край, головний лиходій роману, той самий Оксамитовий Перевертень, виявився під фінал не людиною, а потойбічною потворою. Таким собі демоном, з породи тих, до яких підходить класичне визначення « чудище обло, огромно, стозевно и лайяй» .

Протистояння йому, сутичка з ним і ефектна розправа, так само, як не менш ефектний, хоча й очікуваний, типовий для подібних літературних страшилок фінал – ось «хорророва» частина історії, яка живе, здається, сама по собі. З основною історією її пов’язують хіба головні герої – Тамара Сотник, Роман Капелюшний та чоловік з досить відомим в Україні прізвищем Вересень. Правда, в тому-то й справа: навіть такий досвідчений і вдячний читач, яким я себе вважаю, не може відразу визначитися, яка з запропонованих авторами сюжетних ліній – основна. Тим більше, що жодна з них, окрім видовищно-містичної, так толком і не доведена до кінця.

Екскурси у VII століття, якими починається і завершується книжка, своїм загальним настроєм витягають з глибоких підвалин пам’яті повість Купріна «Олеся». Детективно-любовні історії з віщункою Тамарою Сотник, розказані як для заявки на досить серйозну тему надто легковажно – ця відверто дамська, навіть виклично «офісна» історія зовсім не підготована до переходу оповіді в іншу реальність, у якій плете своє сектантське павутиння пастор Крам. Нарешті, потойбічна сутність Оксамитового Перевертня проявляється без жодної, здається, участі з боку авторів. І хоча, повторюся, кожна з цих ділянок твору сама по собі досить цікава, самодостатня і самоцінна, купи вони тримаються, як на мене, дещо умовно.

Хоч все могло бути інакше. Сектантство в Україні – та тема, яка дозволяє вибудувати абсолютно рівну історію, як це зробив в середині 1990-х років Леонід Кононович романом «Кінець світу призначено на завтра». Чи цілу сюжетну лінію, як у вітчизняному серіалі «Загін». Якщо когось цікавлять більш доступні приклади, прошу дуже: в великих книгарнях продається роман Девіда Моррелла «Давно зниклий». Зрештою, цю соціалку не оминала і радянська масова література – з сектантством в Україні боролися герої ще українських радянських детективів. Так що образ ворога створений давно. І домальовувати йому додаткові ріжки в даному випадку лише наблизити Оксамитового Перевертня до рівня карикатури. Хоча він і йому подібні – серйозне соціальне зло. 

Оцінка            *** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику