Re: цензії

На початку цього року завдяки моїй суб´єктивній та зовсім, як переконані так звані серйозні літературознавці, не фаховій думці, кількість шанувальників творчості Анни та Петра Владимирських збільшилася на двох читачок.

Власне, ця невеличка історія може служити найкращим відгуком (або, коли хочете - кращою рецензією) на їхній новий роман «Ковток страху». Бо досить яскраво ілюструє моє обережне уявлення про цільову аудиторію і цього, і, відповідно, інших романів подружжя. Тих, що вже написані й надруковані, і тих, котрі поки що в проектах.

Суть історії така. Одна знайома жінка у віці «після 40» захотіла подарувати на день народження своїй подрузі, звичайно ж, ровесниці, книгу. Далі я процитую побажання іменинниці і, чесне слово, не жартую: «Вона хоче такого, знаєш, як ось пишуть російські автори. Тільки щоб писали наші і було про Україну». Поцікавившись читацькими смаками іменинниці, я майже без коливань порадив книгу, яку саме читав. Думаю, ви здогадалися: йдеться про роман «Ковток страху».

Перша реакція була негативною. Бо мою знайому злякало слово «страх» у назві. Ще - анотація, з якої виходило: це книжка про кривавого маніяка, котрий тероризує Львів, а також про бунт у тюрмі. Моя знайома та іменинниця виявилися читачами консервативними. Вони не бажали лякати себе чимось, крім телевізійних новин. А про тюрму взагалі не хотіли навіть чути. Ця тема чомусь стійко асоціюється в жінок із репертуаром радіо «Шансон».

Проте тут уже затявся я. Мені не дуже подобається, коли потенційний читач ігнорує книгу лише через якесь там слово в назві чи в тексті. Тому починаю пояснювати: насправді книга «Ковток страху» не страшна. Про вбивства там говорять лише час від часу. Натуралізму та кривавих сцен тема. А самого маніяка, з чиєї загадкової появи починається історія, протягом усього сюжету шукають ніби так між іншим. Загалом серійні вбивства тут, як узагалі вбивства - в усіх попередніх романах про лікаря-детектива Віру Лученко, служать лише фоном, на якому відбуваються перипетії особистого життя головних героїв.

Словом, переконав я свою знайому в тому, що ці детективи - не про вбивство, пошук убивці та кару, а більше відповідають такому жанровому визначенню, як «за жизнь». Книжку «Ковток страху» вона іменинниці купила. Аби за пару тижнів подзвонити мені, передати вітання від незнайомої мені іменинниці та подяку за подарунок. Виявляється, «Ковток страху» - саме те, чого хотіла жінка. Більше того, тепер роман читає та сама моя знайома. І жінки вже питали, де продаються інші книги Владимирських. Заодно мені дали маленьке зауваження: це не детектив, це, цитата, «така мелодрама».

Отже, вимальовується наступна картина: те, що я особисто вважаю недоліком у детективах взагалі, і книжках Владимирських - зокрема, пересічні читачі, зовсім не заангажовані в контекст милих моєму серці похмурих міських казок, вважають беззаперечною чеснотою цих творів. Значить, є десятки тисяч людей, котрих цілком задовольняє, коли в романі про маніяка сам він, цей маніяк, виринає волею авторів якось ніби між іншим. Опудало, яке, згідно неписаним вимогам до детективів, де шукають психопата, повинно лоскотати наші нерви протягом усього сюжету, тут лише привід для розмов, аніж для страхів.

Під фінал портрет психопата виявляється досить хрестоматійним. Розповідь про становлення хлопчика на шлях серійного вбивці навіть вибивається за стилістикою з загального романного контексту. Це наштовхує на крамольну думку: самим авторам не надто комфортно з таким персонажем. Проте якщо їхні романи вже мають своє характерне звучання, навіть тема маніяка дисонансом у ньому не стане. І, відповідно, нікого з постійних читачів не налякає та не обдурить. Адже мелодраматична лінія в детективних сюжетах Владимирських усе одно переважає. Що ж, значить, працює вічна істина: любов перемагає все, включно зі страхом.

Правда, одна особливість у цієї історії все ж таки є. Маніяк став таким, яким став, бо йому не давали... читати. Причому системно та послідовно. Це прямий діагноз суспільству, яке позбавлене можливості читати художню літературу, насамперед - белетристику. Робіть висновки, любі друзі.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms