Re: цензії

05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
«Я нічого більше не хочу, лише писати…»

Кримінальне чтиво

Шпигун із роздвоєнням особистості

Умберто Еко. Празький цвинтар. Переклад з італійської Юрія Григоренка. – Харків, Фоліо, 2011. – 631 с.

Жанр: шпигунський роман

Хоча в анотації до «Празького цвинтаря» значиться, що Умберто Еко - гуру для тих, хто вважає, що книга - не розвага, а привід для роздумів, сам автор у своєму «Есе на полях «Імені рози» розвінчує міф про себе як про божество всесвітньої секти зануд.

Зокрема, він пише: «Не буває письменників, котрі працюють лише для нащадків, не дивлячись на численні твердження цього. Ми не Нострадамуси. Ми знаємо лише наших сучасників. Навіть ті, хто пишуть для меншості, керуються надіями - саме вони народять новий тип ідеального масового читача».

Далі Еко, котрого тепер вважають одним із теоретиків саме масової культури, відзначає: письменник або йде по шаблону, точно знаючи, чого від нього хоче читач, або підлаштовує цей шаблон не під читача, а під свої вимоги до літератури. Не забуваючи при цьому: книгу будуть читати все ж таки люди, котрі вже мають певний багаж знань, і цих людей досить багато.

Таким чином, Умберто Еко відверто паразитує на щонайменше сторічному досвіді масової культури. Ліплячи з відомих шаблонів оригінальні авторські тексти, більшість з яких стає бестселерами. «Маятник Фуко», написаний ним після тріумфального «Імені рози», лише довів самому Еко його ж власну теорію: навіть чтиво для людей з вищою освітою та науковими ступенями не варто писати за власноруч вигаданими шаблонами. Краще всякий раз використовувати чужі, благо в арсеналі маскультур їх досить.

Так, «Маятник Фуко» - Біблія для фанатів естетики стрічок Андрія Тарковського. І саме вони вважають «Ім`я рози» та «Бавдоліно» попсовими текстами порівняно з надскладним за структурою «Маятником...» Тоді як більшість апологетів «Імені рози» чим далі, тим частіше зізнаються - «Маятник...» при всій повазі до майстра не подужали. А для книжко погано лишитися непрочитаною.

Через те «Празький цвинтар» - чергова спроба полегшеного викладу основних подій європейської історії ХІХ століття, подана у вигляді щоденника співробітника тодішніх спецслужб капітана Симоніні, який аж до фінальних сторінок не бажає визнати, що має друге обличчя - абата Делла Пікколи. Власне, подаючи розповідь про пригоди героя на ниві провокатора по черзі від кожного з двох його імен, Еко цим ускладненість структури обмежує. Загалом новий роман - це з серії «Джеймс Бонд» для тих, хто зневажає «бондіану», але потребує чогось подібного, тільки написаного в інші формі.    

Почавши свою одіссею провокатора з організації бутафорського таємного товариства, Сімоніні потрапляє до карбонаріїв, далі перетворюється на ліквідатора, потім інтригує в середовищі лідерів Паризької Комуни, розбиває зсередини різноманітні секти, і вершиною його кар´єри стає проникнення до масонської ложі. Одночасно він намагається підготувати грандіозну провокацію, мета якої - звинуватити всіх євреїв світу у тотальній змові проти людства.

Під цим соусом Еко переходить із жанру шпигунського роману до альтернативної історії, пропонуючи свою версію створення «Протоколу сіонських мудреців» - нібито підслухане зібрання рабинів на цвинтарі в Празі. Аби довести, що «Протоколи...» - не вигадка, Сімоніні вирішує на практиці вдатися до терористичних актів, котрі сам же й вигадав, видавши за наміри сіоністів...

На виході - чергова гра в масову літературу за її ж правилами. Коли автор напевне знає, що ці правила його постійний, ідеальний читач, про якого він не раз говорив, прийме та навіть почне захоплюватися, наскільки глибоко копає цього разу старий Еко. Хоча в дійсності письменник знову демонструє, наскільки майстерною може бути літературна містифікація, якщо обкатані (в даному випадку - авторами «серйозних» шпигунських романів типу Джона Ле Каре, Фредеріка Форсайта чи Роберта Ладлема) шаблони використати не за прямим призначенням.

 

Оцінка твору не дається, бо автор не має змоги її дізнатися.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії; 
   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери