Кримінальне чтиво

Топ-5 кращих гостросюжетних романів-2012. Авторський рейтинг

Традиційно вже вчетверте, в лютому, коли чотири роки авторська сторінка «Кримінальне чтиво UA» народилася на «Буквоїді», підводжу минулорічні «чтивні» підсумки. Проте нині вперше – з застереженнями.

Приємною несподіванкою для мене особисто і, поза сумнівом, для «Буквоїду» стало те, що цю сторінку сприймають серйозно та розглядають, як єдине в Україні джерело бодай якоїсь інформації про новинки гостросюжетної літератури (в тому числі - перекладеної українською).

Виявляється, на неї посилаються автори російського «товстого» журналу «Новый мир». На неї орієнтується в своїй єдиній поки що написаній на цю тему монографії «Масова література в Україні» літературознавець Софія Філоненко. Нарешті, в мене є інформація: саме цю сторінку використовують як єдине джерело корисної для себе інформації люди, котрі читають українською в Польщі та США. Саме не її зміст посилаються незнайомі мені френди через приватні повідомлення у Facebook.

Усвідомлення перших невеличких позитивних результатів змушує до розуміння та визнання: саме цей, четвертий авторський рейтинг складений на основі неповної та не досить об´єктивної інформації. На та є причини, котрі я схильний вважати поважними.

По-перше, протягом 2012 року в Україні вийшло друком значно більше гостросюжетних творів, українських та перекладних, ніж згадано на сторінці та певним чином оцінено. Але до нових романів колег Анни та Петра Владимирських та Сергія Пономаренка автор цих рядків мав честь писати передмови. Тож повторюватися і заодно давати книжкам, до виходу яких дуже опосередковано, непрямо, але - причетний, а отже, є прямо зацікавленою особою, я не вважаю за правильне. Кому цікаво - знайдіть книги та прочитайте вступні слова J

По-друге, кількість новинок минулого року вперше на моїй пам´яті перевищила звичну, на даль, кількість «1 книга на місяць». Тому частину того, що вийшло, я не встиг як вчасно знайти в книжкових мережах та видавництвах, так і прочитати й промоніторити. В цьому контексті варто згадати відразу дві серії, започатковані видавництвом «НК-Богдан»: «Український бойовик» та «Українська містика». Переді мною лежить стопка або ще не прочитаних, або вже прочитаних, але не оглянутих романів, серед яких - нові книги Сергія Постоловського, Сергія Пономаренка, Валентина Тарасова, кілька збірників у жанрі «український горор». Я так підозрюю, це рік лише почався J

По-третє, поза поданим нижче рейтингом варто звернути увагу на дві книги Михайла Бриниха: «Хліб з хрящами» та «Хрустальна свиноферма». Обидва романи стали яскравими подіями минулого року, про обидва багато говорили, обидва перебувають у формальній площині горору та трилера з категорії «про маніяка» відповідно. Проте ці твори Бриниха лише використовують форми, які когось можуть приваблювати, когось - дратувати. Насправді залишаючись такими ж «романом жахів» та трилером, як фільми Квентіна Тарантіно - кримінальними бойовиками та пригодницькими. Їх цінність саме в цьому: використання сталих, незвичних в українській белетристиці жанрів та форм для наповнення інакшими змістами. Отже, про це - не тут J

Ну, а з того, до чого дійшли руки, готовий вирізнити наступні твори, автори яких подані в алфавітному порядку. Варто наголосити: це історії в різних жанрах, написані різними авторами, кожен із яких - індивідуальність. Проте у них є одна спільна риса: кожен здатен за наявності або грамотного підходу, або чогось на кшталт книжкової індустрії дати старт цілим напрямкам у вітчизняній гостросюжетній літературі. 

 


Олексій Волков. «Емісар». - Київ, «Нора Друк», 2012 http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/09/06/122940.html

 

Передкрайній роман кращого автора трилерів в Україні, «Слід на воді», був виконаний у невластивій Волкову повільній манері. Його герої замість діяти часто рефлектують. Виявляється, саме такого українці схильні вважати суперменом - мене такий незвичний Волков трошки пригнітив, бо кілька вечорів я відверто нудився з детективом без убивства. Тож крайній його роман, «Емісар», нагадав про того Волкова, якого палко любив не лише я, а якого сильно заповажали втомлені від інтелігентів у літературі активні успішні українці. Герой, людина з серцем, розмішеним від народження праворуч, потрапляє відразу з перших сторінок у вир карколомних пригод. Опинившись у процесі навіть не міг двох, а між трьох вогнів. Фрагменти паралельної історії якщо гальмують оповідь, то не на довго, пропонуючи вибагливим читачам «роман у романі», причому - історичний, модний сьогодні. «Емісар» ставить руба дуже важливе питання: чи може, чи має право на повноцінне існування україномовний бойовик. І не менш важливе: чому україномовні автори та видавці досі не спробували забрати цю благодатну територію у «меченых», «бешеных» та «фартовых».

 

Оксана Думанська. «Хроніка пригод Геня Муркоцького» - Львів, ВК «АРС», - 2012 р.


 

Професійні мовники оцінять це двокнижжя насамперед за мовні експерименти. Оповідь ведеться, як зазначено в передмові, «львівським балаком», проте, як на мене, це швидше стилізація. Для героїв пані Думанської цей «балак» - все одно, що суржик у творах Михайла Бриниха. Якщо ж звикнути, він перестане різати вуха і аж тоді читачі зрозуміють: нам пропонується одна з форм ретро - роману в новелах про численні оборудки вправного львівського афериста. На цій же хвилі перебувають збірники Максима Кідрука «Навіжені в Мексиці» та «Навіжені в Перу». Раніше були герої шахрайського циклу О`Генрі та джентльмен-грабіжник Арсен Люпен, вигаданий Морісом Лебланом. З урахуванням того, що аналоги більшості оборудок Муркоцького повторюються сьогодні з таким самим успіхом, його пригоди зацікавлять не лише тих, хто у літературному творі цінує мову, ще раз мову та стилістичні вправи, а також - сюжет та зміст.

 

Макс Кідрук. «Бот». - Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», - 2012 http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/10/18/124320.html

Не згадати чи не найбільш обговорювану останнім часом книгу в цьому рейтингу було б невірно. Хоча роман вартий насправді здебільшого авансів, аніж остаточних, однозначно схвальних оцінок. Великий як для такого твору обсяг. «Самоспойлерство» автора в тексті. Сцена колективної мастурбації ботів, важлива для автора, проте як для першої серйозної прозової заявки зайва - словом, писати і писати, орати й орати. Проте за цими огріхами лишається головне: суть. Українська актуальна масова література готова освоювати жанри та формати, котрі давно та успішно освоєні в світах й навіть у Росії. Але не московський, не чиказькій і не паризький - наш, київський програміст у складі інтернаціональної команди вчених ліквідовує згубні для людства наслідки генетичних експериментів. Причому відірватися від окремих розділів не завжди вдається. Ну хіба до виходу «Бота» таке було можливе в нашій країні?

 

Радій Радутний «Важка чоловіча робота». - Тернопіль, «НК-Богдан», - 2012. http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/11/27/170800.html

 

Цей автор відомий здебільшого як фантаст. Але пропонований містичний екшен свідчить, що рамки фантастики письменнику затісні. Правда, признаюся чесно: аби жанр твору в анотації чи десь інде визначили як «фантастику», навряд чи я зміг би змусити себе прочитати бодай кілька сторінок. Загалом до середини шляху, пройденого «чорними» археологами в гонитві за затонулими артефактами, ніщо не вказує навіть на містичну складову. А потім починається звичайна казка для дорослих, якою, за великим рахунком, є будь-який на сто відсотків реалістичний детектив або трилер. Імпонує обмежена кількість дійових осіб: є час на детальне виписування характерів та не плутаєшся в персонажах на шести сотнях сторінок. Словом, точно знаєш, хто є хто. Або - помиляєшся  висновках: це також з´ясовується ближче до фіналу.

 

Олександр Скрипник. «За золотом Нестора Махна». - Київ, «Ярославів Вал», - 2011.

http://bukvoid.com.ua/criminal//2012/03/22/114555.html


 

Ця документальна повість якось так незаслужено промайнула повз увагу тих, хто після комерційного успіху «Чорного ворона» стежить за розвитком української історичної белетристики. Автор не радує вишуканим стилем, не кучерявить мовою. Натомість у дещо сухій, розповідній формі пропонує такий набір фактажу, якого б вистачило на кілька романів про часи махновщини. Загалом фігура батька Махна чомусь не приваблює колег-белетристів як персонаж художнього твору. Так само, як і соратники Нестора Івановича не переходять у літературу. При тому, що саме махновщина відповідає українському менталітету чи не найбільше. Пошуки захованих у степах скарбів, котрі здатні допомогти Махну міцно стати на ноги в еміграції, ведуться під пильним наглядом чекістів. Яких емісари батьки дурять, як можуть, хоча й не завжди вдається. Словом, двобій між ВЧК та залишками махновської армії просто мусить втілитися в великому романі. А поки що не оминіть увагою цю документальну повість...



Додаткові матеріали

ТОП-5 кращих українських детективів – 2011. Авторський рейтинг
ТОП-5 кращих українських детективів-2010. Авторська версія
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери