Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Кримінальне чтиво

06.09.2012|12:29|Буквоїд

Праворуч, де серце…

Олексій Волков. Емісар. К.: Нора-Друк, 2012. – 286 с.

Жанр: трилер

 

Він повернувся до читача після тривалої відсутності. Це я про Олексія Волкова, одного з кращих авторів гостросюжетних творів в Україні. Шанувальники цієї літератури і просто всі, хто стежить за новинками, щиро здивуються: ну як, адже он не далі, як минулого року побачив світ його детектив «Слід на воді». І не має значення, що «Кримінальне чтиво» дало йому хоч і загалом приязну, але все одно - досить стриману оцінку. Факт лишається фактом: твір вийшов минулого року, тож про жодну тривалу відсутність тут не говоримо.

Але я маю на увазі повернення не Волкова як автора жанрової літератури загалом, а саме як старого доброго Волкова. Того самого, якого я щиро заповажав після «Виконавця» та «Дня відбуття». Власне, цей роман восьмирічної давнини згадано тут не даремно. Адже в «Емісарі» автор або мимоволі, або - свідомо йдучи по накатаній та вирішивши згадати минулі успіхи, використовує сюжетний прийом, котрий збиває з пантелику читачів навіть більше, ніж питання: «Що відбувається?» Зокрема, спелеологи в «Дні відбуття» стикаються з таким собі племенем харгілонів, котрі репрезентують альтернативну цивілізацію. У «Емісарі» герої, Володимир Байда та його приятелька Інга, котрих єднає аномалія - розташоване з правого боку серце - дізнаються: саме так виглядали люди, поки в цивілізаційний процес не втрутилися прибульці, такі собі флюїди. Отже, наша шалена парочка мусить рятувати неправильний світ від катастрофи. Приблизно така сама місія - в героїв «Дня відбуття».

Насправді в своєму новому романі Олексій Волков пропонує відразу три ймовірних пояснення, чому Байда та Інга з низького старту потрапили у вир карколомних пригод. Перше - це згадане вище втручання інопланетян. Друге, більш земне: правосердечний Володимир мусить зіграти роль такого собі Емісара, спеціально підготованої  в радянських спецшколах надлюдини, теж із аномальним розташуванням серця, аби ідентифікуватися за цією аномалією та отримати мільйони в банку. Нарешті, третє - зовсім приземлене: все це шпигунські ігри всіх можливих спецслужб, крім української. Де тут правда - дізнаєтесь на останніх сторінках.

Та все ж таки є у сюжеті певна проблема. Вона не в тому, що «Емісар», як і «День відбуття», в певний момент починає нагадувати не реалістичний пригодницький, а нереалістичний науково-фантастичний роман. Цю проблему Волков у обох своїх творах з честю вирішив. Така загадка все одно краща, ніж детектив без убивства, як «Слід на воді», чи зовсім не властиве для цього автора епічне полотно «Переможець отримує все». Складність у іншому: бажання заплутати свого читача, цілком природне для автора трилеру, письменник починає втілювати аж надто буквально. Тобто, навіть підготований читач, яким я себе вважаю, заплутується в тексті, причинно-наслідкових зв´язках та мотиваціях усіх без винятку персонажів. Але, до честі досвідченого автора, плутанина розв´язується способом, котрий радив ще класик «чорного роману» Раймонд Чандлер: не знає, що робити - бий або стріляй.

Бійки, стрілянина та порятунок із некерованого літака відсилають читача з досвідом до творів іншого класика жанру - Яна Флемінга, «тата» Джеймса Бонда. Загалом Олексій Волков демонструє не лише симпатію до голлівудських екшенів, а й знання, як надати перевіреним американським схемам українського звучання. До того ж маємо два в одному: нам пропонується не лише урбаністичний шпигунський трилер, а й історико-пригодницький роман, сторінки якого народжуються в уяві головного героя. Словом, навіть якщо не вистачає певної лінійності оповіді, вона цілком компенсується щирим бажанням Волкова зробити читачам цікаво.

 

 Оцінка ***** (-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії; 
   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



Додаткові матеріали

5 cпроб налякати Україну
Невидимий дим від вогню зачисток
Львівський Арсен Люпен
Наш герой не працюватиме на владу!
Український народний блатняк
Мир хатам, війна ментам!
Конспект пригод
Між іншим – маніяк
ТОП-5 кращих українських детективів – 2011. Авторський рейтинг
«Зелена» варта
Всі страхи вдячного підкаблучника
Шпигун із роздвоєнням особистості
Ключ до життя
З бандитським привітом!
Корона української імперії
Наші проти всіх
Андрій Кокотюха збирає базу з авторів детективів
Помста «білих колготок»
Нестрашна помста
Таємниці української діаспори
Води майже не видно
Сильна Україна
Кохання і трошки смерті
Вкрадений слон та інші злочини
Єврейський скарб
Діаманти не вічні
Війна з павуками
Проклятий обруч
Сало для Сканера
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери