Жанр: політичний детектив

Ця книга може бути цікавою хоча б тим, що може репрезентувати масову літературу країн Азії. Про її зразки широкий читач із колишніх соцкраїн  знає дуже мало. Хоча саме Азія дала сучасній європейській популярній літературі, на яку в нас закликають орієнтуватися, безліч сюжетів, котрі залишаються актуальними. Маю на увазі насамперед знамениті перські казки - притчі, котрі завжди включаються в збірники кращих казок світу. З огляду на це та постійно тримаючи в пам´яті, що масова література, в нашому випадку - детектив, базуються передусім на казковій основі, від першого в моєму читацькому житті іранського роману, представленого як детективний, чекав чогось відповідного до переспівів із фольклору.

Натомість маємо повну протилежність - реалістичний, навіть гіперреалістичний твір народженої в Тегерані вірменки Наїрі Нагапетян, сюжет якого закручений довкола вбивства тегеранського аятоли (судді) Кануні напередодні президентських виборів у Ірані, в травні 2005 року. Завважу: йдеться не про розслідування загадкового подвійного вбивства - відомого своєю жорстокістю суддю-шиїта застрелили в резиденції, у прийомний день, та ще й заразом загинув пас дар (охоронець), явно випадкова жертва. Навпаки, смерть Кануні старанно приховують від народу стільки, скільки можливо, а коли оголошують, то причиною називають тяжку хворобу.

Власне розслідуванням чи, скорше, чимось подібним до нього займається ісламська радикальна феміністка Лейла Табігі. І то - лише з бажання допомогти своєму другові, французькому журналістові іранського походження Нареку Джамшиду, котрого запідозрили першого. Є в Лейли ще один мотив: підозрюваного до аятоли провела саме вона, тож їй важливо уникнути звинувачення у співучасті. Задля цього вона навіть знімає свою кандидатуру з перегонів, і єдиним політичним важковаговиком на сцені лишається кандидат від реформаторів Мірза Мозаффар. Детективна лінія як така тут пробуксовує, хоча вбивцю, як водиться, називають на останніх сторінках. Але для авторки, котра емігрувала з Ірану після проголошення Ісламської Республіки, детективні перипетії справді менш важливі, ніж політичне обличчя її країни.

Маємо добротний політичний детектив, точніше - політичний роман з детективною інтригою. Країни Азії та Близького Сходу в масовій культурі, до якої ми більше звикли, тобто, європейській, американській і навіть російській, описані безліч разів. Проте після прочитання роману Нагапетян цінність цих описів відчутно нівелюється. Адже якщо для тих же Жерара де Вільє, Яна Флемінга або авторів радянського кіно хіта «Тегеран-43» країни того регіону, зокрема - Іран, екзотичні та показані через своєрідну туристичну призму, то в даному випадку авторка, котра має чітке уявлення про принципи побудови європейської белетристики, розповідає читачам не про чужу, екзотичну, а про свою рідну країну. Котра живе політикою, де діють свої виборчі правила та закони, відмінні від звичних чи бодай відомих нам, де, з рештою, суто ісламістське уявлення про норми моралі - і тюрма, куди легко запроторити порушників цих норм.

Прочитайте роман - і ви дізнаєтесь не лише про те, кому вигідно звести особисті рахунки з аятолою Кануні, котрі тісно пов´язані з рахунками політичними. Вам стане зрозуміло: кожен із нас, українських читачів, цілком може сісти в тегеранську «моральну» тюрму за аморальну поведінку. Такі вони, жорстокі закони шаріату... 

Оцінка твору не дається, бо автор не має змоги її дізнатися.