Re: цензії

Йдучи в ногу з модою на скандинавські детективні романи, українські видавці навчилися ризикувати. Адже досить просто видати українською мегабестселери шведа Стіга Ларссона та неповторні нуари норвежця Ю Несбе (обох переклали - не з оригіналів, але то інша історія). Набагато складніше наважитися запропонувати консервативному українському читачеві роман норвезького детективіста, чиї твори не видавалися російською, а отже - нема додаткової безкоштовної реклами. Такий автор - Кріс Тведт, а роман «Коло смерті» не просто відзначений на батьківщині престижною премією, а, що особисто для мене дуже важливо, свіжіший за достойні твори Ларссона й Несбе: пропонована книга датується 2010 роком видання, а отже - є актуальною.

Розумію, що комусь цього не досить. У своєму ФБ перекладач із польської Божена Антоняк відзначила: читачка роману Зігмунта Мілошевського «Терапія злочину», в цілому схвально відгукнувшись про твір, бідкалася: це ж, мовляв, звичайний детектив. З цього напрошується прикрий висновок: українців, котрі дуже довго перебували як споживачі поза контекстом актуальної іноземної жанрової літератури, не звикли сприймати якісний роман як самоцінність.

У Польщі, Норвегії, Швеції, Франції, США та навіть Росії продукування та видання тих же детективів поставлено на потік. Тож у таких країнах написати просто хороший твір цілком достатньо - він конкуруватиме як із таким самим хорошим, так і з поганим. Українці ж, не маючи регулярної змоги читати свіжу літературу рідною мовою в перекладах та не маючи власної «фабрики» з виробництва детективної та пригодницької літератури на актуальному українському матеріалі, до кожного такого видання ставляться, мов до манни з неба. І, відповідно, чекають сенсацій: ані, премійований та визнаний на батьківщині авторе, давай, старий, здивуй-но нас! Шокуй, приголомш, бий мене, ріж мене, шаленій! Коли так не є, читач почувається ображеним: заплатив гроші, витратив час, а тут - нічого особливого... Або повчально констатує, як ось Дмитро Дроздовський: мовляв, у детективі все краще - не від детективу, тобто - не від лукавого.

Попередні абзаци написані для того, аби підкреслити: той, хто не знайшов сенсацій у романах поляків Краєвського й Мілошевського, не знайде їх і в романі норвежця Тведта. Його роман «Коло смерті» належить до тієї самої категорії «звичайних детективів», які пишуться, видаються й читаються з року в рік у країнах, де така література розвинена. Єдина користь, яку може отримати вибагливий читач від прочитання звичайного якісного скандинавського детективу - дізнатися, чим живе сьогоднішня Норвегія.

А живе вона верховенством права. Адвокат Мікаель Бренне, котрого лише запідозрили в тиску на свідка, мало не наступного дня втрачає роботу. Спробувавши відновити практику, натикається на стіну бойкоту та відрази: в країні з високими соціальними стандартами шахраїв не люблять. Саме тому Бренне береться майже задурно допомагати трошки недоумкуватому та явно сексуально стурбованому Арону відбілити його ім´я. Треба довести, що Арон не скоював подвійного вбивства дівчат на острові на початку 1980-х років. З тих пір багато води збігло, та консервативна острівна громада пам´ятає цей жахливий злочин. Бренне, який до всього страждає на легку форму алкогольної залежності (привіт Гарі Голе з романів Несбе, хоча в того залежність - уже медична проблема), натикається на стіну неприязні. Та все ж таки приставними кроками, як водиться в детективах, наближається до істини. При цьому одночасно дбає про поновлення власного доброго імені: треба довести свою непричетність до залякування свідків. Дві справи, давня та нова, дивним чином переплітаються. Мікаель раптом розуміє: не розкривши давнього вбивства, важко буде розібратися в злочинах сучасності.

Як практично в кожному детективі, зробленому в Скандинавії, «Коло смерті» густо замішане на соціалці. Рівень життя в Норвегії досить високий. Та світ все одно не досконалий, поки є судді та поліцейські, котрі фальшують протоколи, безробітні, що пишаються своїм статусом та нахабно вимагають від держави ще та ще, новітні гангстери, здатні відмивати гроші через бюджетні проекти. І все ж таки, якщо читачі шукатимуть у цьому романі не якісного читання на кілька вечорів, а сенсації, ось вам сенсація: можна писати звичайні детективи та мати при цьому стабільного читача.

Оцінка тексту не дається в силу того, що автор не зможе її прочитати.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику