Re: цензії

08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…
24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професор
Прихисток душі
24.09.2025|Михайло Жайворон
Патріотизм у розстрільному списку
14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп

Кримінальне чтиво

Війна завжди війна

Андрій Цаплієнко. P . O . W . Люди війни. – Харків, Фоліо, 2012. – 407 с.

Жанр: військові пригоди

 

Після першої художньої книги відомого українського журналіста Андрія Цаплієнка «Екватор» у мене склалося стійке враження: другої він не напише. Не тому, що дебют вийшов невдалим. Навпаки, в моєму особистому рейтингу ця книга визначена як одна з найуспішніших у 2010 році. Адже не так часто автор створює, а видавець - наважується видати зразок суто «чоловічого» тексту. Від якого почервоніють щічки в панночок, а зрілі жінки, звиклі до сентиментальних історій про розлучених, але гордих собі подібних, суворо стиснуть губи ниточкою: ось він, приклад нездорового мачізму та популяризація так званих «чоловічих ігор». Хоча коли жінок вивезти на полігон та запропонувати постріляти - за вуха не відтягнеш, мужчинам не вистачить патронів, але то вже інша історія...

Справа зовсім не у адресації літературного дебюту Цаплієнка. При тому, що чоловічого, тепер уже - без лапок, слова в сучасній українській літературі дійсно не вистачає. Проблему я побачив у іншому: спеціалізуючись переважно на військовій журналістиці та роблячи репортажі з «гарячих точок», автор навряд чи зможе звернутися до іншої тематики. Писати про війну та життя на війні в Цаплієнка виходить блискуче. Проте є підозра: він буде повторюватися, що для автора не надто добре. Тим не менше, нова книга колеги, яка побачила світ за два роки після виходу першої, мої побоювання розвіяла. Одночасно підтвердивши головну підозру - історія знову про війну та людину на війні.

Якщо, визначаючи жанр «Екватора», я нічим не ризикував, бо йшлося про повноцінний художній твір, у випадку з «Людьми війни» з зазначеним жанровим визначенням можна сперечатися. Сам автор у передмові обмовляється: це не автобіографія. Тим не менше, розповіді, вміщені під однією обкладинкою, не назвеш і вигаданими. Швидше це літературно оброблена та належним чином перетасована інформація, отримана Цаплієнком впродовж журналістських відряджень у зони військових конфліктів. За настроєм та способом викладу оповідання, або, точніше, окремі розділи однієї книги, об´єднані наскрізним героєм, чи автором, чи його альтер-его, можуть нагадати зразки текстів короткої форми Джека Лондона. Адже, з одного боку, молодий журналіст та авантюрист сам подався на Клондайк шукати там золото і все, про що писав, бачив на власні очі. Але з іншої сторони, оповідання Лондона - художньо оброблені мікси його вражень, літературно переосмислений власний досвід, і лише на якусь десяту частку - автобіографічні фрагменти.

У «Людях війни» автор розкриває нам таємниці військових операції, котрі вже встигли ввійти в історію нового тисячоліття. Пунктиром окреслюючи в них при цьому український слід. Або - розповідає про долі партизанів африканського континенту та радянських солдатів, котрі вижили в Афганістані під час відомої війни, і кожна з них цілком може стати сюжетом для окремого роману чи фільму. Причому якось так не хочеться задумуватися, яка правда тут подана прямим текстом, а яка є узагальненням того чи іншого досвіду певних солдатів. Нарешті, у книзі можна знайти, без перебільшення, захоплюючі розповіді про полювання на Че Гевару, нацистських злочинців та палестинського лідера Ясера Арафата. Тут ми читаємо повноцінні документальні детективи - на такій літературі час від часу спеціалізувався відомий радянський письменник Юліан Семенов.

Словом, нібито знову пишучи про те, що бачив на власні очі, а саме - про війну, Андрій Цаплієнко практично не повторився. Пропонуючи тексти, максимально насичені невідомою нам інформацією. Та без надмірного пафосу й непотрібних рефлексій пояснивши очевидне: війна - це погано.

 

Оцінка *****


Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії; 
   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

07.10.2025|17:37
“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
06.10.2025|15:47
«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
06.10.2025|15:34
Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні
03.10.2025|10:47
В Ужгороді вийшла книжка відомого українського поета Олександра Олеся про Карпатську Україну
03.10.2025|10:44
Кохання, війна і вибір між двома світами: Ірена Карпа представить свій новий роман у Луцьку
30.09.2025|19:02
Український ПЕН оголосив 20 проєктів-переможців стипендійної програми
30.09.2025|18:58
Вʼятрович на Форумі видавців презентує новинку «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»
29.09.2025|09:04
Я матір попросив: – ось тут мене вроди!
29.09.2025|09:01
Що читають українські діти: ТОПи видавництва «Ранок» на «Книжковій країні»
25.09.2025|14:50
Оприлюднено довгі списки Книги року ВВС-2025


Партнери