Re: цензії

28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок

Кримінальне чтиво

Війна завжди війна

Андрій Цаплієнко. P . O . W . Люди війни. – Харків, Фоліо, 2012. – 407 с.

Жанр: військові пригоди

 

Після першої художньої книги відомого українського журналіста Андрія Цаплієнка «Екватор» у мене склалося стійке враження: другої він не напише. Не тому, що дебют вийшов невдалим. Навпаки, в моєму особистому рейтингу ця книга визначена як одна з найуспішніших у 2010 році. Адже не так часто автор створює, а видавець - наважується видати зразок суто «чоловічого» тексту. Від якого почервоніють щічки в панночок, а зрілі жінки, звиклі до сентиментальних історій про розлучених, але гордих собі подібних, суворо стиснуть губи ниточкою: ось він, приклад нездорового мачізму та популяризація так званих «чоловічих ігор». Хоча коли жінок вивезти на полігон та запропонувати постріляти - за вуха не відтягнеш, мужчинам не вистачить патронів, але то вже інша історія...

Справа зовсім не у адресації літературного дебюту Цаплієнка. При тому, що чоловічого, тепер уже - без лапок, слова в сучасній українській літературі дійсно не вистачає. Проблему я побачив у іншому: спеціалізуючись переважно на військовій журналістиці та роблячи репортажі з «гарячих точок», автор навряд чи зможе звернутися до іншої тематики. Писати про війну та життя на війні в Цаплієнка виходить блискуче. Проте є підозра: він буде повторюватися, що для автора не надто добре. Тим не менше, нова книга колеги, яка побачила світ за два роки після виходу першої, мої побоювання розвіяла. Одночасно підтвердивши головну підозру - історія знову про війну та людину на війні.

Якщо, визначаючи жанр «Екватора», я нічим не ризикував, бо йшлося про повноцінний художній твір, у випадку з «Людьми війни» з зазначеним жанровим визначенням можна сперечатися. Сам автор у передмові обмовляється: це не автобіографія. Тим не менше, розповіді, вміщені під однією обкладинкою, не назвеш і вигаданими. Швидше це літературно оброблена та належним чином перетасована інформація, отримана Цаплієнком впродовж журналістських відряджень у зони військових конфліктів. За настроєм та способом викладу оповідання, або, точніше, окремі розділи однієї книги, об´єднані наскрізним героєм, чи автором, чи його альтер-его, можуть нагадати зразки текстів короткої форми Джека Лондона. Адже, з одного боку, молодий журналіст та авантюрист сам подався на Клондайк шукати там золото і все, про що писав, бачив на власні очі. Але з іншої сторони, оповідання Лондона - художньо оброблені мікси його вражень, літературно переосмислений власний досвід, і лише на якусь десяту частку - автобіографічні фрагменти.

У «Людях війни» автор розкриває нам таємниці військових операції, котрі вже встигли ввійти в історію нового тисячоліття. Пунктиром окреслюючи в них при цьому український слід. Або - розповідає про долі партизанів африканського континенту та радянських солдатів, котрі вижили в Афганістані під час відомої війни, і кожна з них цілком може стати сюжетом для окремого роману чи фільму. Причому якось так не хочеться задумуватися, яка правда тут подана прямим текстом, а яка є узагальненням того чи іншого досвіду певних солдатів. Нарешті, у книзі можна знайти, без перебільшення, захоплюючі розповіді про полювання на Че Гевару, нацистських злочинців та палестинського лідера Ясера Арафата. Тут ми читаємо повноцінні документальні детективи - на такій літературі час від часу спеціалізувався відомий радянський письменник Юліан Семенов.

Словом, нібито знову пишучи про те, що бачив на власні очі, а саме - про війну, Андрій Цаплієнко практично не повторився. Пропонуючи тексти, максимально насичені невідомою нам інформацією. Та без надмірного пафосу й непотрібних рефлексій пояснивши очевидне: війна - це погано.

 

Оцінка *****


Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:    

*  Жодної надії; 
   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;    

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;    

**** Хочеться краще, але загалом поживно;    

***** Так тримати!    

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.   

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.     

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію


Партнери