Жанр: детектив

У радянській Україні детективів у перекладах із польської на українську видавали чи не найбільше. В нинішній Україні перекладів небагато загалом, а література з країн колишнього соцтабору не представлена майже взагалі. Аби розібратися в причинах, треба писати товсту книжку, проте навіть такий підхід ситуації не змінить на краще. І замість побиватися краще віддавати належне видавцям, котрі вперто відновлюють пробіли в нашій уяві про актуальну літературу популярних жанрів зі Східної Європи. Зокрема, йдеться про улюблені колись сотням тисяч українців польські детективи.

Не буде перебільшенням сказати: саме зусиллями перекладачки Божени Антоняк український читач відкрив для себе популярного в світах польського автора ретро-детективів Марека Краєвського. З усією відповідальністю заявляю: російські переклади з Краєвського були, по-перше, нечисленними, по-друге - загубилися в потоці іншої актуальної перекладної літератури, що видається в сусідній країні. Натомість в Україні, де тиражі Краєвського були і є більш, ніж скромними, це ім´я опинилося в інформаційному просторі й закріпилося там упевнено, бо репрезентувало твори, яких дотепер українцям не пропонувалося. На цій хвилі репрезентується нині інший актуальний польський автор - Зігмунт Мілошевський.

Його роман «Терапія злочину» - твір на сучасну тематику. Хоча екскурси в історію ХХ століття в ньому також присутні. Йдеться про 1970-1980-ті, останні десятиліття існування ПНР як сателіта СРСР. Саме з тих часів росте коріння злочину, який розкриває слідчий варшавської прокуратури Теодор Шацький. Хоча від самого початку розслідування ані сам сищик, ані читачі про це не здогадуються. Навпаки, Шацький попервах дуже задоволений, що йому випало працювати над, так би мовити, стерильним убивством. Один труп у замкненій кімнаті віддаленого крила великого будинку. Четверо підозрюваних, інших просто не може бути. Задачка з одним невідомим, котра вирішується математично. Можна хоч на якійсь час відокремитися від реального життя сучасного мегаполісу, де щодня доводиться мати справу зі вбивствами, скоєними п´яницями та наркоманами в брудних зариганих дворах, зґвалтуваннями, неконтрольованим насильством. Для своїх неповних сорока років Шацький виглядає типовим для детективного роману втомленим та небайдужим до алкоголю професіоналом, який хоче лиш одного: аби йому дали святий спокій та можливість робити свою роботу, не відволікаючись на дурниці.

Дуже швидко з´ясовується, що як жертва, так і підозрювані були пацієнтами лікаря-психотерапевта. Тому виринає досить оригінальна, хоча й дещо неправдоподібна версія. А саме: віртуозне доведення пана Генріка Теляка до самогубства. Тобто, його змусили самому встромити собі рожен у око. Поки Шацький коливається у виборі версій, у самому романі, здається, практично нічого не відбувається. Навіть невеличка стежка, котра відводить від основного сюжету до непростих стосунків Теодора з дружининою та іншими жінками, дії не пожвавлює. Проте пружина оповіді починає розкручуватися швидше, коли Шацькому вдається розгадати приховане значення цифр, записаних покійним Теляком. Виявляється, це дати. Не просто дати, а дні, коли було скоєно жорстокі злочини. Перший - наприкінці 1970-х, других - десятьма роками пізніше. Цей слід веде Шацького до газетних архівів...

Сучасний детективний роман, як і решту зразків жанрової літератури (крім мелодрами) характеризує загальний принцип розвитку сюжету. Колись я спробував напівжартома окреслити його. Скажімо, на початку історії бабця годує голубів крихким печивом на лавці в сквері, і один голуб чомусь помирає. А вже під самий кінець історії простежується зв´язок смерті голуба з черговою таємною операцією Аль-Каїди по знищенню світу. Жарти жартами, але «Терапія злочину» має приблизно таку ж саму схему: розслідуючи вбивство в замкненому просторі, Теодор Шацький не просто виходить на слід таємної розгалуженої організації колишніх політичних злочинців, а й мало не стає її жертвою. Мілошевський вкотре доводить, що детектив - гостросоціальний жанр, котрий першим піднімає актуальні проблеми будь-якого суспільства і говорить про них простими доступними словами. Адже тоталітарне минуле як в Україні, так і в Польщі ще довго діставатиме громадян, мов спрут своїми отруйними мацаками. І якщо ми це визнаємо, то швидше попрощаємося з ним. А значить, будемо впевненіше рухатися вперед. Тож для нинішньої України детективний роман Зігмунта Мілошевського навіть актуальніший, ніж для теперішньої Польщі. Яка точно визначилася, куди треба рухатися і до чого не варто повертатися.

Оцінка тексту не дається в силу того, що автор не зможе її прочитати.