Re: цензії

... Настає час, коли хлопчики стають мужчинами. Й до сексу це змужніння стосунку не має. Адже секс у житті таких хлопчиків уже давно присутній. Та вміти давати раду дівчині в ліжку чи де там у них це виходить - лише початок дорослого життя справжнього Чоловіка. Передусім бути Мужчиною значить: навчитися давати раду собі, мислити нестандартно, не відступати, не здаватися, приймати рішення й відповідати за свої вчинки.

Звісно, це теорія. Проте герой дебютного роману Валентина Тарасова «Чеслав. У темряві сонця» змушений перейти від теорії до практики змужніння вже наступного ранку після того, як перетворився з хлопчика на мужа.

Ворогові не побажаєш: після сварки з батьком юнак оклигав, стискаючи в руці ножа. Яким батько зарізаний. Юнака заарештовують, бо доказ провини наочний. Та він, вибравши вдалий момент, тікає з-під варти, свідомо ставлячи себе поза законом. Тепер молодий Мужчина опиняється в моїй улюбленій для героя гостросюжетного твору ситуації: одночасно треба шукати вбивцю батька, доводячи власну невинуватість, і переховуватися від тих, хто вважає його винним.

Що станеться швидше: юнак розкриє злочин та вполює вбивцю - чи зловлять його самого? Адже мало того, що свої вважають злочинцем - ще й чужий намагається підстрелити при нагоді. Виходить, герой роману випробовує себе та мужніє в боротьбі, проходячи шлях воїна навіть не на двох, а відразу на трьох «фронтах».

Класичну й сталу схему актуального на Заході, здебільшого - в США детективного трилеру український автор застосовує в форматі, який до неї нібито й не адаптується. Хлопця, котрий одночасно є жертвою та сищиком, мисливцем та здобиччю, звуть Чеслав. Він, як і решта героїв роману - наші пращури. Дія історичного детективного трилеру, написаного в сучасній розповідній манері письменника-урбаніста, відбувається в дохристиянські часи на, скажемо так, землях, котрі тепер називаються Україною.

Правда, видавництво пропонує одночасно російську версію «Чеслава». Ведмежий зуб даю: брати-слов`яни в Росії напевне вирішать, що це книга про них та їхню історію. Нехай так. Автор напевне вищій за подібний поділ. Він робить те, що, як на мене, повинен робити письменник, у ширшому випадку - творець: створювати якісну конкурентну продукцію для задовольняння інтелектуальних потреб найширших верств населення.

Наш далекий предок Чеслав у першому романі з нібито обіцяної серії постає таким самим щеням, яким десять років тому явив Борис Акунін свого Ераста Фандоріна. Інших порівнянь просто не йде в голову. Саме пубертальний, як сказали б тепер, період хлопця дає авторові змогу показати його не аж таким «геройським героєм». З тих, кого затяті опоненти гостросюжетної літератури люблять називати «пласкими», «картонними» та «схематичними». Я ж схильний визначати таких персонажів сформованими й цілісними особистостями. Вони мають право не рефлексувати з кожного приводу.

Власне, Чеслав формується на читацьких очах. Хоч і пройшов моторошну посвяту в чоловіки, хоч зловив та убив свого вовка, йому все одно дуже страшно самому в лісі. Бо за спиною нема нікого, окрім вірного друга, баби-відлюдниці та дівчини-чужинки: більш-менш сталий набір ролей другого плану. А вбивства між тим тривають. І Чеслав не знає, як не знали загалом наші пращури, що такі злочини називаються серійними. То, виходить, на полювання вийшов прадавній маніяк, прародитель усіх нинішніх серійних убивць?

Зважаючи на те, що нині в Україні сформувався попит на історичні сюжети, поміщені в сучасні жанрові формати та переказані живою жвавою мовою, дебют Валентина Тарасова цілком потрапляє в тренд - або в струю, кому як більше до душі. По обидва боки наших кордонів цей сегмент літератури теж активно розвивається. Та аж так далеко в часі поки що ніхто ані в Польщі, ані у Франції, ані в Америці, ані в Росії ще, здається, ніхто не заходив - саме в жанрі детективу, бо знавці тут же нагадають пригодницькі романи француза Жозефа Роні про первісних людей.

Останній на моїй пам´яті детективний твір про язичницькі часи з`явився ще за пізнього СРСР. І то - не в вигляді книги, а на широких екранах. Я говорю про детектив «Феофанія, що малює смерть», російсько-британській фільм 1991 року про те, як у Перунів день кривавий маніяк, перевдягнений у шкуру кабана, ґвалтував та вбивав дівчат. До речі, прадавні слов´яни там говорять англійською з російським закадровим текстом. Нині зроблено крок уперед: у Тарасова вони заговорили українською...

Я далекий від того, аби у особі автора «Чеслава» прогнозувати за новітньою звичкою появу «чергового нашого акуніна». Натомість хочеться зробити інший прогноз: аби актуальна жанрова література в Україні розвивалася без надто великою претензії на «свій шлях» та «самобутність». Для початку варто просто освоїти схеми, котрі давно працюють на розвинених книжкових ринках світу. Посіяти ці зерна в питомо український грунт. Помістити в знайомий та близький нам контекст. Хоча б так, як це зробив у «Чеславі» Валентин Тарасов. І проросте, якщо не будемо ліниві.

... Але не втримаюся на останок: фінал - чи не найнапруженіші сторінки роману. Я не здогадався, хто прадавній маніяк. Його викриття стало для мене відкриттям. Чого і вам бажаю.

Оцінка *****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms