Re: цензії

Відразу попереджаю: всі автори, зібрані під темною обкладинкою - громадяни України. Отже, попри російську мову виконання, репрезентують насамперед український горор. У більшості випадків пропоновані страшні історії не вирізняються національною ідентичністю, як це було в тих творах Миколи Гоголя, із яких почалася його письменницька слава. Проте готовий тут і далі цілком погодитися з режисером першого українського горогу «Штольня» Любомиром Кобильчуком, котрий пояснив свій творчий метод: «Беру готову, випробувану американцями форму, та заливаю в неї український зміст».

Американський актор та письменник Стівен Вебер немов підказує українському митцю, а заодно всім українським шанувальникам страшних казок ще одну думку. За його словами й, поза сумнівом, переконаннями, той, хто творить горор, хоч у літературі, хоч у кіно, зовсім не кається в своїй пристрасті до всього, що викликає огиду й жах у консерваторів, якими наповнений світ. Й те, що автори страшних історій знаходять у своїй уяві, цілком реально в довкіллі. Правда, має ця реальність інші прояви: монстром зі смердючою пащею може виявитися не потойбічна потвора, а працівник найближчого міліцейського відділення або народний депутат.

Повертаючись до зазначеної вітчизняної горор-збірки, поспішаю також заявити: всі автори прочитані тут мною вперше. Звісно, мені відомі тандеми Олді та Дяченків. Інших двох авторів не чув ніколи. Втім підозрюю: вони, як і згадані письменницькі дуети, пишуть переважно фантастику. Мої ж скромні півкулі на розуміння цього шанованого жанру літератури й кіно просто не налаштовані. Проте нагадати, що це - перше моє знайомство з творчістю відомих авторів, варто: адже в такому разі ніхто не закине заангажованості, упередженості, лобіювання, та й мої враження абсолютно щирі. Бо нема, з чим порівняти: не читав же нічого дотепер. З цього невеличкий проміжний висновок: шановні фантасти, хочете розширити аудиторію - пишіть романи жахів! У них із фантастикою та фентезі питомо інші вдячні читачі.

Про те, що саме горори могли б стати популярними на внутрішньому книжковому ринку України, якщо їх почнуть писати українці, свідчить відразу кілька фактів. Перший - минулорічне заповнення цієї порожньої (не рахуючи призабутих текстів Олександра Шевченка) ніші відразу двома романами Михайла Бриниха. Хоча сюжет «Хрустальної свиноферми» розвивається в іншій площині, ніж історія про напад різнокаліберних монстрів на людей, історії про зомбі чудово вживаються під однією обкладинкою разом із історіями про маніяків, коли треба впорядкувати черговий «страшний» збірник. Приклад цьому - антологія американського горору «Смак жаху» («Вкус ужаса»), котрий теж побачив світ у «Клубі Сімейного Дозвілля» одночасно зі страшилками вітчизняного виробника. Власне, до горору в рівній мірі належать фільми «Екзорцист» Вільяма Фрідкіна, «Зловісні мерці» Сема Рейлі та «Психо» Альфреда Гічкока: про вигнання диявола, зобмі та маніяка відповідно.

Те ж саме можна сказати про сюжети творів із «Книги темряви». Наприклад, «Ваш вихід» Олді - про те, як душу блазня-маніяка успадкував мирний актор, котрий допоміг його зловити. «Таксидерміст» Андрія Дашкова - чергова історія психа-естета. «Лихоманка» Дяченків - ще одна, не перша й не остання, історія про експерименти з оживленням трупів. «Констриктори» Марини Наумової, найбільший за обсягом твір у збірці - про те, як місто протистоїть облозі лиховісних зомбі, теж, до речі, чимось таким заражених. Це я до того, що тексти не на єдину тематику. І, до речі, мають різну міру страшного.

Скажімо, згадані «Констриктори» - двісті сторінок хроніки бойових дій, своєрідного звіту військового кореспондента з міста, де точаться нерівні сутички людей із зомбаками: ось так я сприйняв це. І читав, на свій сором, без замирання в серці. Загалом не перейнявшись подіями: зацікавити та розважити Марині Наумовій вдалося, налякати - ні. Чого не скажеш про «Електрика» Дяченків та «Латаючи дірку» Дашкова: невеликі за обсягом оповідання цілком відповідають звичним для фанатів горору американським схемам страшної історії. Не хочеться кидатися пафосними словами, але на фоні решти прочитаного саме «Електрик» - дійсно моторошна казка про померлого електрика, який тероризує місто, вбиваючи непокірних струмом із розеток, я ризикнув би назвати кращим горором збірки та одним із еталонів американської «страшилки» з українським наповнювачем.

Другий фактор із тих, про які почалося вище - не раз згадане кіно. Цього року на нас чекає відразу дві прем´єри українських горорів: «Тіні незабутих предків» та «Синевір». Враховуючи стан актуального українського кіновиробництва, навряд чи слід дивуватися, що на фільми для відверто нішевої аудиторії, котрими є горори (чи претензія на них) знайшлося фінансування. Фільм жахів здебільшого малобюджетний, але й це не головне. Важливіше те, що українці - люди настільки ж сентиментальні, наскільки містичні. Саме тому наш читач/глядач любить усе, що суперечить логіці та чухає емоції: нереальне (про любов) чи ірреальне (містичні сюжети).

Раз так, то вихід «Книги пітьми» тим більше на часі. І цілком відповідає реальним потребам українців у національно орієнтованій жанровій літературі.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms