Re: цензії

Боюся помилитися в часі, але приблизно років п´ятнадцять тому, коли тільки зародився та почав знаходити своїх героїв «Золотий Бабай» - перша професійна премія в українській жанровій гостросюжетній літературі, - у однойменній книжковій серії вийшла книга Олександра Винокурова «Потворні ляльки». Анотація обіцяла історію про те, як убивця лишав на місці скоєного злочину ляльок із виколотими очима, що змусило моє серце, вже тоді заточене на західні зразки детективів, радісно стрепенутися. Невже і в нас нарешті написано повноцінний роман про маніяка, здатного фіксуватися лише на одному йому зрозумілих фетишах, від якого повинна холонути кров у жилах?

Виявилося, що я помилився. Роман-то вийшов, але повна шафа спотворених ляльок була описана, здається, одним чи кількома реченнями. Все інше ані до ляльок, ані взагалі навіть до спроби зробити бліду копію з американського трилера, жодного стосунку не мало. До честі автора, далі він почав писати краще, і його ж детектив про маньяка «Під одним дахом зі смертю» особисто я готовий віднести до золотого фонду українського детективу – якщо, звісно, колись такий захочуть створити.

Ризикну припустити: згаданий вище автор просто не знав своєї цільової аудиторії. Через те не надто боявся експериментувати в жанрових рамках, пропонуючи «вестернізовані» варіанти детективу або трилера. Натомість аудиторія Анни та Петра Владимирських виглядає, судячи з тиражів кожної нової книги, сталою, сформованою, зі стабільними запитами та потребами. А саме: наскрізна героїня вже більш, як десятка романів Владимирських, психотерапевт Віра Лученко, котра має до всього певні екстрасенсорні здібності, повинна не стільки з волі авторів, скільки – виконуючи волю читачів насамперед розрулювати проблеми особистого життя, потім – вирішувати такі ж самі родинні проблеми, але вже виниклі в друзів, родичів та знайомих, і вже в третю чергу – шукати серійного вбивцю. Бажано не надто ризикуючи при цьому життям.

Саме такий формат детективного сегменту «про маніяків» Анна і Петро Владимирські пропонують читачам уже не вперше. Вже були «Ковток страху», зовсім не страшна, між іншим, історія, чи, наприклад, «Брудні гроші»: в обох випадках відбувається серія вбивств, і всякий раз лінія розслідування, яка мусить бути основною, з різних причин збивається на другорядну. Це жодним чином не впливає на викриття серійника та докладну демонстрацію його мотивів: просто як автори, так і сама Лученко не заморочують собі голови тим, що містом розгуляє черговий психопат, і довкола цього, а не особистих стосунків Віри, мусить крутитися вся детективна історія.

Новинка «Капкан для демона» демонструє той самий результат, але в цьому випадку мені к читачеві найбільш бракує вселенського кошмару. Бо якщо у давньому й заслужено, як на мене, забутому романі Винокурова «Потворні ляльки» не відчув разом із героями жаху, відчиняючи забиту ними шафу, то в свіжому романі фахівців своєї справи такий шикарний інструментарій, як жертва, перевдягнена в ляльку й також частково спотворена, справляє аналогічний ефект: ну і що? Навіть коли, перебрана в ляльку, гине одна з учасниць розслідування, Віра Лученко замість шукати причинно-наслідкові зв’язки з головою занурюється у вивчення світу ляльок та способів їхнього виготовлення. По ходу збиваючись на обговорення кулінарних рецептів та, за давньою традицією, вирішенням сімейних проблем тих громадян, для яких серійний убивця на прізвисько Кукольник жодної загрози не становить.

Хоча прогрес у ставленні до лінійності сюжету в «Капкані для демона» очевидний. Серед персонажів з`являються ті, хто, на відміну від Віри, постійно тримає руку на пульсі розслідування. Й навіть, як заведено в детективних романах, затримує в середині оповіді чоловіка, котрий за всіма ознаками підходить на роль Кукольника. Його історія, а також лінії другорядних персонажів, так чи інакше задіяних саме в розслідуванні серії вбивств (а не в розмовах про кулінарію чи ветеринарію), несподівано навіть для мене, постійного читача Владимирських, виводять на другий план… саму Лученко та її чоловіка й зброєносця Андрія Двинятина. Вочевидь, сищиця-аматор зрозуміла це: в фіналі повернулася в центр оповіді, таки заманивши Кукольника в наперед поставлений капкан.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms