Re: цензії

Письменники Закарпаття - чи не єдина літературна спільнота в Україні, котра, навряд чи змовляючись попередньо, взяла курс на творення «закарпатського» або ж, якщо зовсім конкретно, «ужгородського» літературного міфу. Розбудова власного світу в даному випадку не є бажанням розказати історію, котра мала місця або, що більш характерно для літератури – ту, яка за певних обставин цілком могла б статися в певний час і в певному місці. Йдеться, звісно ж, про місто Ужгород, зокрема – його минуле. Ті часи, коли місто, як і весь регіон, були інтегровані в європейський контекст значно глибше, аніж тепер. Тобто, творці в тій чи іншій мірі оспівують той період, коли Закарпаття географічно не було частиною України, а ментально – складовою Радянського Союзу, точніше – радянської України.

Але, коли маєш справу з подібними творами, помічається очевидне: авторська майстерність не відтворює подій реальних, а письменницька уява не моделює ймовірних ситуацій на основі цих подій. Згадані мною в цих оглядах раніше Михайло Рошко, Сергій Федака, а тепер – і Олександр Гаврош пропонують сюжети, у яких нема, не було і не може бути за визначенням реальної, реалістичної основи. Маємо яскраві приклади того, як письменники працюють не на реальність, а на ствердження одного великого міфу. Оскільки суть міфічного тісно переплітається з казкою, читачам пропонується казка для дорослих. Приправлена в жанрову обгортку з метою привабити, заманити, залучити до своєї гри, правила якої знає тільки той, хто гру придумав.

За всіма формальними ознаками роман Олександра Гавроша «Капітан Алоїз» належить до детективного жару. Конкретніше – автор пропонує відповідним чином оформлений історичний детектив. Ужгород, ХІХ століття, тоді місто носить назву Унгвар. Знайдено труп чоловіка. На перший погляд – нещасний випадок, упав у канал і захлинувся. За слідство береться метикований майстер своєї справи капітан Алоїз Штрімфля. Як водиться, є підозрювані. Після серії пригод, коли – небезпечних, але здебільшого – кумедних, Алоїз виходить на слід і, розкривши вбивство, тим самим зриває плани групи терористів. Проте насправді все не так просто.

Заплутаним виглядає не злочин, навіть не сюжет. Читачів заплутує сам автор, не приховуючи від самого початку: дія відбувається у двох часово-просторових вимірах. Між нинішнім Ужгородом та Унгваром кінця ХІХ століття існує портал, котрий знаходиться на міську цвинтарі й, на відміну від безлічі аналогічних порталів, не закривається ніколи. Ось і вештаються наші сучасники з Ужгорода до Унгвару і назад. А жертва, обставини смерті якої розслідує Алоїз – теж звідси, український журналіст. Ось так і мандруй у часі: від замаху на власне життя не застрахований.

Коли розумієш, що пропонується ситуація, відтворення якої в реальному житті в принципі неможливе, ефект може бути двояким. Правда, шанувальники фантастики його не відчують. Але решту своїх читачів Гавров не застрахував від того, що вони перестануть ототожнювати капітана Алоїза та інших героїв роману із собою, уявляючи себе на їхньому місці та моделюючи свої ситуації. А справжні Ужгород чи Унгвар – із тим містом (чи тими містами), яке є повноцінним та повноправним героєм твору, не лише декорацією чи місцем розгортання подій. Тут вкотре слід нагадати, як і в попередніх оглядах: добре, коли письменник шукає в жанровій літературі «українській», «закарпатській» чи інший національний шлях. Це – свідчення наміру не втрачати попри все «нашість». Проте саме жанрова література, якщо це – не фантастика, диктує певні правила й вимагає їхнього дотримання. Власне, подібна гра за правилами не завжди означає втрату ідентичності.

З огляду на це, роман «Капітан Алоїз» варто все ж таки винести за рамки суто жанрової прози. При цьому залишивши за Олександром Гаврошем право написати реалістичний детективний чи пригодницький роман: хоч про Унгвар, хоч про Ужгород.

Оцінка***(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms