Кримінальне чтиво

Бла-бла-бла плюс ракурси пригодницького фільму

Тимур і Олена Литовченки. Забути неможливо зберегти. - Харків, Фоліо, 2014. – 216 с.

Жанр: радіоп`єса

 

Анотація свідчить, що творче подружжя Литовченків, котре раніше в тандемі створювало історичні романи, а ще раніше, окремо один від одного – фантастичні та любовні твори, вирішило спробувати себе в, цитата, «ще одному популярному жанрі сучасної української літератури – трилері».

В авторів не вийшло. Точніше, вийшло погано. Тішить, що могло бути дуже погано, але то вже «справа смаку та досвіду» (С. Жадан). Спробую глянути на проблему під іншим кутом зору, ніж невдячний смаковий, а отже – суб’єктивний.

Насамперед – сюжет, із яким насправді все могло б скластися досить добре. Журналіст Олег Нежданий (це творче псевдо героя) є настільки популярним і взагалі крутим, що саме його обрали четверо підозрілих типів у якості сповідника й водночас – ретранслятора своєї злочинної діяльності. Громадяни, котрі обрали собі прізвиська Атос, Портос, Араміс і д`Артаньян (що саме по собі напружує не спробою адаптації, а нічим не мотивованою спекуляцією на літературних брендах) задумали скоїти серію вбивств. А Олегові готові надати можливість отримати ексклюзив. Таким чином четвірка месників заявляє про себе, не поширюючи звернення до людства через Інтернет, артикулюючи їх у чорних балаклавах. Йдеться саме про помсту, четвірка справедливо карає непідсудних негідників. Нежданий вписується, бо сенсація дорожча за життя. Й незабаром потрапляє в полон до корумпованих ментів, де після короткого сеансу обов’язкових у міліцейських лабетах тортур дізнається – з тими «мушкетерами» все зовсім не так.

Як саме – промовчу, бо все ж таки в роману будуть читачі. І їх варто заохотити дочитати до фіналу, точніше – до трьох фіналів, бодай із чисто людської цікавості, ввічливості та спортивного інтересу. Та проблема не в сюжеті. Кінець кінцем, художня література, тим більше – жанрова, дає авторові ту кількість інструментарію для творення історії, яку творець здатен взяти, втримати й опанувати. Читачеві лише пропонується приймати запропоновані автором (авторами) правила гри – або не приймати їх.

Загальна проблема роману «Знайти неможливо зберегти» - в тому, що порушуються всі закони заявленого жанру. Йдеться, звісно ж, про трилер. Бо це не трилер.

Елементарна Вікіпедія визначає цей жанр як такий, що націлений викликати в читача (глядача) відчуття тривожного очікування, хвилювання або страху. Там же наведені слова американського автора трилерів, мільйонера Джеймса Петтерсона: «Якщо трилер не здатен лоскотати нерви, значить, він не справляється зі своєю роботою».

Твір подружжя Литовченків нервів не лоскоче. Звісно, це теж суб’єктивно. Бо авторам – неофітам можуть зовсім не лоскотати нерви романи Паттерсона, а також Стівена Хантера, Роберта Блоха, Жана-Крістофа Гранже чи Франка Тільє, не кажучи вже про Стівена Кінга. Проте вже з перших сторінок подружжя Литовченків починає спершу ненав’язливо, а потім – навпаки інформувати читачів про переглянуті фільми й прочитані твори інших авторів. Зокрема, опрацьоване оповідання Конан Дойла «Морський договір» (у цього автора є набагато кращі), «Золоте теля» Ільфа й Петрова, звісно ж, «Три мушкетери» Дюма – батька. А фільмографія складає не лише «Зорро» (з Аленом Делоном, а не з Антоніо Бандерасом), а й «Золото Маккени», «Джуніор» (про вагітного Шварценеггера, я досі не наважився подивитися, так само, як «Дзеркало» Тарковського) і навіть «Мис страху», старий, із Грегорі Пеком.

Між іншим, фільм створено за зразковим трилером Джона Макдональда. Цей дійсно лоскоче нерви. І відсилає до іншого автора – Грегорі Макдональда, автора серії романів про журналіста Флетча. Чому така асоціація? Бо, як і твір Литовченків, історії американця переважно виконані у формі діалогів. Причому – гострих, цинічних та дотепних. Втім, це не заважає романам демонструвати стрімкий розвиток сюжету. Флетч, обмінюючись репліками й не часто даючи волю кулакам, все одно переживає пригоди й перебуває в динаміці. Тоді як його український колега Олег Нежданий спершу розмовляє в одному приміщенні з бандитами, потім – у іншому приміщенні з ментами.

Мовою кіносценаріїв це визначається як «два об’єкти», на кожному з яких можливі десь так по три локації. Малобюджетка. Забувається або, швидше за все, не враховується головний принцип не лише кіно, а й жанрової літератури загалом. Коли ефективно працює не «скажи», а «покажи».

Натомість всі «подвиги» месників ми не бачимо очима героя, а чуємо його вухами. Вони переповідають ся, причому діалоги – не «пінг-понг», а «бла-бла-бла». Що більше, навіть ідеально лягає в формат радіоп`єси, шалено популярної на дротовому радіо в радянські часи.

Натомість апеляція до пригодницького кіно виглядає дивною. Бо нічого кінематографічного в «Забути неможна зберегти» не відбувається. Тобто, ракурси пригодницького фільму – лише теорія. Практичного досвіду не дають жодного.  

Окремо – про три фінали. Все це добре, навіть оригінально. Якби ж іще подібна практика була традицією саме для жанрової літератури. Бо здебільшого такий прийом практикує література серйозніша за пропоновану. Наприклад, «Жінка французького лейтенанта» Джона Фаулза. Готовий припустити: автори мали намір тонко натякнути на те, що займаються не зовсім уже «попсою». Принаймні, претендують на більше.

І наостанок: вплив фантастики, в якій автори беззаперечні авторитети й фахівці, дається взнаки. Бо трилер, всупереч згаданій анотації - на жаль, не найпопулярніший жанр в українській літературі, котра претендує називатися масовою. Олексій Волков, Макс Кідрук, колись давно – Станіслав Стеценко. Ну, недостойний автор цих рядків скромно дозволить собі сюди примоститися. Оце й усе, дорога редакціє. Складно говорити про шалену популярність трилеру. Фантастика все це.

Щоправда, подібні висновки зовсім не означають, що автори не повинні далі опановувати жанр, якого справді бракує українському кримінальному чтиву. Успіхів!

 

Оцінка** 

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:        

*  Жодної надії; 
       

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;        

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;        

**** Хочеться краще, але загалом поживно;        

***** Так тримати!        

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.       

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.        

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 



Додаткові матеріали

Для чого письменникам пригоди або Коли добродій хоче сексу…
Помста в м`якій обкладинці
Помста крізь віки
П`ять зниклих товстунів та інші загадки
Справжній полковник майбутнього
Монологи за кавою
Доля резидента
Бій з Тінню
Хто підставив бандита Окуня?
Язичники проти християн
Гостросюжетні переклади: цього ви не прочитаєте російською
Топ-5. Кращі гостросюжетні романи-2013. Авторський рейтинг
Піти на смерть і повернутися живим
Полювання на ляльок
Диявол ховається в килимі
Рахунок, будь ласка!
Інформація для роздумів: скарби
Розумний професор і мент, його друг
Не все втрачено
Полювання на тіло
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.08.2019|11:04
Український ПЕН та Києво-Могилянська Бізнес-Школа запрошують на церемонію нагородження лауреата Премії ім. В. Стуса
20.08.2019|18:08
У видавництві «Абабагаламага» побачила світ книга поезій Василя Голобородька «Яблуко добрих вістей»
20.08.2019|18:05
«Еспресо. Вибір читачів 2019» назвала фіналістів премії
20.08.2019|14:57
«Химерні паралелі»: концерт камерної музики у Чернівцях
20.08.2019|14:51
У Вінниці оштрафовано підприємицю, яка без дозвільних документів продавала книжки країни-агресора
19.08.2019|15:48
Організатори оприлюднили програму ювілейного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ
19.08.2019|11:32
На Чернігівщині втретє пройде масштабний літературний фестиваль «Lуtavrу»
16.08.2019|16:30
Обама розказав про найцікавіші книжки, які прочитав цього літа
16.08.2019|16:28
«Видавництво Старого Лева» на 26 Book Forum. Програма подій
16.08.2019|15:24
«Дім Химер» презентує на Форумі видавців книжку Алевтини Шавлач «Знак Єви»


Партнери