Re: цензії

Назвавши свій перший художній твір «пригодницьким романом», журналіст Богдан Кушнір вирішив – цього досить. І не запропонував читачеві жодних пригод, якщо не брати до уваги епізод із коротким перебуванням героїв десь у полоні з подальшим безболісним звільненням. Навіть трагічна загибель депутата Європарламенту, котру відразу трактують, як навмисне вбивство, в фіналі таким не є. Пригодницький роман без пригод, гостросюжетний твір без гострого сюжету, детектив без загадкового вбивства – автор цілком у тренді сучасної української масової літератури.

Втім, «Помсту оперативника розвідки» можна сприймати й інакше. Він зацікавить передусім цінителів сучасного політичного роману, аналітиків та журналістів, котрі пишуть на політичні теми. Цікавий пропозиція: герой роману Антон Чумак – офіцер російської зовнішньої розвідки. Тобто, ми бачимо стан головного ворога зсередини. Можемо спостерігати, як працює його потужний розвідувальний центр, названий у романі «віварієм», яким керує жорсткий та безкомпромісний полковник Зербіно.

Сюжет не показує протистояння української та російської розвідок. Чумак не вступає в боротьбу з українським «чистильником». А отже, не виходить з неї переможцем, як і не програє нашому розвіднику. Між іншим, в світлі останніх подій прописувати українські спецслужби як структуру, де працюють в ім`я народу України досвідчені професіонали та щирі патріоти – це отримати на виході або фантастику, або комедію чи пародію. Довіри до українських силовиків нема, і треба дуже постаратися, аби повернути її в сюжети вітчизняної масової літератури в якості позитивних персонажів, яким хочеться співчувати.

Хоча сам оперативник Антон Чумак потрапляє в Україну у відрядження, визнаючи: аби шпигувати тут на користь іншої держави, особливих зусиль докладати не треба. Автор у такий спосіб демонструє очевидне: професійність та консолідованість імперських спецслужб на фоні українських, розкладених, деморалізованих, готових до поразки. В Україні за чаркою дуже добре та густо вміють говорити про державу та її проблеми. Але слова на ділі лишаються словами. До чого ми добалакалися – видно тепер. Тим більше, що роман писався в 2013 році. Нічого нового з огляду на теперішню ситуацію. Жодних відкриттів. Проте при певному бажанні його можна назвати пророчим.

Чумак та його невеличка група отримують завдання взяти в жорстку розробку немолодого журналіста, в минулому – військового, литовця Олександра Габрілайтіса. Від нього слід незрозумілим поки що чином тягнеться до тих, хто взявся освоїти російські мільярди, інфільтруючи в керівництво певних західних країн російських же агентів впливу. Мета – створення лояльних до Росії політичних груп, котрі забезпечать імперії такий собі «пояс стабільності».

Виконання завдання не передбачає погонь, гри в хованки, стежень, інших критичних ситуацій. Антон, досліджуючи зв`язки Габрілайтіса й намагаючись зрозуміти, чому і яку саме ставку робить на нього Кремль, несподівано для себе розгадує багатоходову оперативну комбінацію. Котра все пояснює, навіть подальшу трагічну загибель Габрілайтіса – виявляється, диявольський план Росії передбачає інфільтрувати агентуру в Європарламент, в перспективі повністю зробивши його кремлівською маріонеткою. Правда, в самого Габрілайтіса, виявляється, були інші плани…

Книга написана легко, читається швидко, правила авторської гри приймаються. Проте лишається не зовсім зрозумілим, чому Антона та весь «віварій» раптом вивели з гри, коли оперативник розгадав комбінацію. Те, що потрібна повна ротація – пояснення слабеньке. Чумак російський розвідник, кадровий офіцер, він не може бути дисидентом, повинен погоджуватися з політикою Кремля. І яка йому різниця, що насправді задумало російське керівництво. Адже все це – в інтересах держави. Тож причини Антонового бунту лишаються без пояснень. Так само, як складною є життєва позиція самого Габрілайтіса. Хоча цей персонаж прописаний докладніше за всіх і навіть часом виходить на перший план, відтісняючи розвідників, все одно не ясно, що підштовхує чоловіка з багатою біографією вести подвійну, а то й потрійну гру.

Проте варто віддати автору належне. В своєму пошуку нестандартних ходів пан Кушнір запропонував у якості розв’язки винятково мистецьке, культурологічне рішення. Антон Кушнір, якого використали, підставили й виперли на периферію Росії, кудись під Барнаул, вирішив помститися. Для цього не виловлює кривдників та не калічить чи вбиває їх. Оперативник розвідки просто розголошує ту історію з Габрілайтісом і всім, що пов’язано з операцією «Пояс Безпеки»… у вигляді художнього твору. Пише про це книгу й публікує її на Заході. Власне, цю саму книгу Богдан Кушнір і пропонує всім бажаючим прочитати.

Оцінка***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику