Кримінальне чтиво

Диявол ховається в килимі

Олексій Волков. Мертві квіти – К.:, Нора Друк, 2013. – 317 с.

Жанр: детектив

 

Півроку тому автор цих рядків одноосібно вирішив нагородити автора з Тернопільщини, лікаря-хірурга Олексія Волкова відзнакою «Золотий Пістоль» за вагомий внесок у розвиток української національної гостросюжетної літератури. Признатися чесно, на той момент я з вдячністю згадував колезі передусім минулі заслуги. Бо, якщо вже розмова пішла зовсім відверта, Волков останнім часом пропонував читачам під виглядом гостросюжетних романів жанрові експерименти.

Результати ось які. «Переможець отримує все» та «Слід на воді» виявилися, як на мене, не надто вдалими. Хоча українська літературна блогосфера (більше чомусь при сучасні книжки ніде в нас активно не говорять) відреагувала де «Слід…» доволі приязно. Мовляв, нарешті без крові та навіть без трупів плюс щось подібне до конфуціанства на виході. Минулорічний «Емісар» попри повернення в лоно звичного для Волкова трилера вийшов цікавішим, проте – досить розхристаним, з багатьма сюжетними лініями при провисанні однієї, генеральної.

Нарікання на адресу одного з кращих авторів «чоловічих» романів в Україні чулися дедалі частіше. Але тепер, коли в продажу з`явилися «Мертві квіти», готовий із відповідальністю за свої слова заявити: роман претендує на те, аби відзначити Олексія Волкова вже не за минули здобутки у вигляді ранніх «Виконавця», «Подорожі в безвихідь» та «Дня відбуття». Новий роман – реальний здобуток на загалом бідненькому репрезентативному фоні українського детективу.

Чи не вперше на моїй пам’яті актуальний український детективний роман справно скроєний, міцно зшитий, має чіткий лінійний сюжет, вичищений від усього зайвого й цілком може стати в ряд з сучасними європейськими аналогами. Зокрема, я б поставив «Мертві квіти» на одну полицю з детективами француза П`єра Борроме «Кривава мантія» та поляка Маріуша Чубая «21:37», виданими цьогоріч «Темпорою». Справа насамперед у згаданій вище дотриманні абсолютної чистоти жанру плюс пропозиція «детектива-загадки», де по ходу сюжету сищик розгадує ребуси, котрі, як прийнято в детективах, до останнього водять героя хибними шляхами по колу.

При тому, що Волков і цього разу обійшовся в буквальному смислі малою кров’ю. Тоді як Маріуш Чубай, його польські колеги Зигмунд Мілошевський та Марек Краєвський, французи П`єр Борроме та Жан-Крістоф Гранже, датчанин Ю Несбе чи норвежець Том Егеланн (згадуються лише актуальні українські переклади – А.К.) приділяють багато уваги саме жорстокості скоєних злочинів. Не цураються натуралізму, в різних форматах пропонують розслідування саме серійних убивств і, признатися, беруть насамперед цим. Адже чим страшніше вбивство, тим більше говориться про цінність людського життя й, відповідно, сильніше хочеться разом із героєм вполювати звіра в людській подобі.

На їхньому фоні обставини злочину, який розслідується в «Мертвих квітах», виглядають лайт-варіантом. Бо такому собі Стасові Ковачу треба дізнатися, від чого помер далекий родич, котрий заповів йому свій будинок на Івано-Франківщині. Заодно розібратися, як пов’язані з цим заповітом інші, на перший погляд – випадкові смерті. Котрі взагалі нагадують нещасні випадки.

Але, конструюючи свій сюжет-загадку, Волков адаптує західну класику жанру до українських реалій. Якщо відсутність шокуючого вбивства – все ж таки мінус для детективу, бо зменшує мотивацію героя його розплутувати, то всі інші елементи працюють лише на користь пропонованому твору та розвиток жанру загалом.

Почати з того, що, на відміну від героїв згаданих вище іноземних авторів, Стас Ковач до правоохоронних органів відношення не має. Бо, як уже говорилося раніше й не раз, український читач повинен полюбити героя та повірити йому. А полюбити українського мента, тим більше – повірити йому, особливо – в світлі останніх подій в Україні просто нереально.

Навпаки, Ковач – лікар, як у більшості творів Волкова. Проти звичайного собі медика широким фронтом йдуть корумповані наскрізь «правоохоронці». Виявляється, успадкований від дядька Тараса будинок чимось приваблює впливових людей містечка. Ковача не просто беруть в облогу: настає момент, коли сищик-аматор потрапляє під реальний пресинг із боку місцевих правоохоронців. Котрі змагаються за право заволодіти будинком із місцевими ж бандитами. А в якійсь момент провінційному, здавалося б, лікарю навіть доводиться стати суперменом, аби вийти живим із бою.

Таким чином, дім, у якому оселяється Стас і який стає для всіх каменем спотикання, стає повноцінним героєм роману. Він навіть змінює іпостасі, перетворюючись то на пастку, то на будинок із привидами. Для того, аби розвіяти морок, Ковач навіть підключає фахівців із високих технологій. Ось як у сюжеті сплітаються автентика (старий дім,повний таємниць) та тренди нового тисячоліття (досконала шпигунська апаратура в невеличкому прикарпатському місті).

Далі: будинок, виявляється, ще й здатен… спілкуватися з новим господарем. Бо покійний дядько знав, що Ковач лежатиме лише на дивані. Поруч, на стіні – килим, переплетіння візерунку з квітів. І якщо придивитися, то можна прочитати зашифровані послання й навіть пророцтва. Так, завдяки старому килиму, Стас не просто розгадує загадки минулого, але й бачить попередження про власну загибель. З якогось моменту лікар починає діяти так, аби випередити власну смерть.

Нарешті, навряд чи заважатиме читачам очевидна, як уже, напевне, зрозуміло, інформація: йдеться не просто про будинок, а дім із захованими скарбами. Інакше для чого б довкола нього плелися інтриги, розігрувалися багатоходові комбінації та велися чималі як для провінційної хати торги. В цьому місці автор пропонує невеличкі екскурси в недавню українську історію. Цього разу вони органічно та логічно вплетені в загальну сюжетну лінію, тому й уваги не розпорошують.

Далі треба зупинятися. Адже, того й гляди, розкриєш головну таємницю «Мертвих квітів». І вона може бути прямо пов’язана зі скарбами – або навпаки, не мати до них жодного відношення. Бо Олексію Волкову вдалося те, до чого більшості колег треба ще досить довго йти: побудувати детективну історію так, аби кожен наступний розділ перекреслював відкриття попереднього, ведучи детектива-аматора Стаса Ковача не завжди передбаченими манівцями.

 

Оцінка*****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:      

*  Жодної надії; 
     

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;      

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;      

**** Хочеться краще, але загалом поживно;      

***** Так тримати!      

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.     

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.      

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



Додаткові матеріали

Полювання на ляльок
Рахунок, будь ласка!
Інформація для роздумів: скарби
Розумний професор і мент, його друг
Не все втрачено
Полювання на тіло
«Зірка» та вбивця
Україну рятує Президент!
Убивство між минулим та майбутнім
Інтелігент проти рейдера
Битва екстрасенсів
Між страшним та сумним
Сищиця в чужому тілі
Негідники не граються
Мужчина поза законом
Монстри виходять на світло
Топ-5 кращих гостросюжетних романів-2012. Авторський рейтинг
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери