Видавничі новинки

Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Еліна Заржицька. “Пригоди динозавриків”
Дитяча книга | Буквоїд
Реймонд Карвер. «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов»
Проза | Буквоїд
Симор Гласенко. «Дім чистого світла»
Книги | Буквоїд
Мартін Поллак. «До Галичини. Прохасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини»
Книги | Буквоїд
Каролін Жорж. "Із синтезу"
Проза | Буквоїд

Кримінальне чтиво

Справжній полковник майбутнього

Сергій Постоловський. «Остання справа полковника Принципа». – Київ, «Самміт-Книга», 2014 р. – 338 с.

Жанр: політичний детектив, яким він буде

Третій роман кандидата політичних наук, 31-річного киянина Сергія Постоловського якісно відрізняється від двох передніх – «Діаманти Батьківщини» («Алмазы Родины») http://bukvoid.com.ua/criminal//2011/06/28/091313.html та «Ігри негідників» http://bukvoid.com.ua/criminal//2013/03/12/182731.html У першому випадку автор видав бажане за дійсне, вивівши позитивними героями Президента України (на момент виходу книги ним був громадянин Янукович, але вочевидь мався на увазі все ж таки Віктор Ющенко) та офіцера СБУ. У другому позитивних персонажів не було взагалі, проте сам сюжет за градусом емоційності нагадував текст судового вироку, хоча його героєм був теж працівник спецслужб, але, за Жириновським, подонок однозначно.

«Остання справа полковника Принципа» найбільше з усіх творів схожа на белетристику. Причому візьму на себе сміливість сказати – якісну белетристику. Сам автор, представляючи роман у «Читай – городі» в травні, не приховував, що на нього впливає один із кращих авторів у жанрі радянського політичного детективу, чи ширше – політичного роману, нині покійний Юліан Семенов. Розуміючи все ідеологічне лушпиння, яким наповнені твори батька розвідника-інтелектуала всіх радянських часів Макса фон Штірліца, варто визнати: Семенов один із небагатьох, кого в СРСР можна було читати. Його перекладали українською, і саме роман «Третя карта», хто не знає, став такою собі дулею в кишені для радянської пропаганди. У ньому Семенов показав, як Гітлер хотів зробити ставку на Степана Бандеру, аби той мобілізував українців та допоміг німцям у червні 1941 року без бою ввійти в Західну Україні – а насправді Бандера обдурив його, проголосивши на окупованій фашистами території незалежність України…

Отже, брати приклад із Юліана Семенова – не найгірший метод наслідування. Ті, хто читав його «Прес-центр», відчують знайомі мотиви, особливо на початку історії. Полковник українських спецслужб Іван Принцип отримує завдання розшукати зниклого десь в Україні американського резидента. Причому, як велять закони жанру, полковник змушує себе вмовляти, бо знає собі й своїм талантам ціну. Разом із напарником Григорієм Стрижаком він починає таку ж саму аналітичну роботу, яку можемо спостерігати в «Сімнадцяти миттєвостях весни» - Штірліц аналізує політичну ситуацію, на основі чого висуває та відкидає версії, аби нарешті зупинитися на єдино вірній. Метод приносить плоди, Принцип із Стрижаком знаходять причини зникнення американця Римаха, по ходу розбираючись із конкурентами із іноземних розвідок – ті йдуть паралельним курсом. Але, знову ж така, дотримуючись жанрових вимог, Стрижака вбивають, підставляючи при цьому Принципа. Загибель друга перетворює встановлення істини й помсту ворогам уже не справою державної ваги, а особистою справою молодого й досвідченого розвідника.

На цьому місці художня частина роману переривається. Далі йде розділ «Сильні світу цього», котрий відмотує сюжет назад і пояснює, хто стоїть за всіма драматичними подіями. А також – чому Україна вкотре опинилася в сфері геополітичних інтересів країн-гігантів. Ці сто сторінок є не белетристикою, а зразком моделювання ситуації, політичною аналітикою, навіть – політологічною футурологією, якщо такий різновид діяльності існує. Його варто прочитати, бо станом на момент виходу книги – весна цього року, - значна частина цих прогнозів активно обговорюється в ЗМІ, на телебаченні й у соцмережах як здійснені факти.

Постоловський не астролог і не карпатський мольфар. Текст писався з квітня 2011 року по листопад 2012-го, коли не лише про Майдан, а й про Врадіївку українці не підозрювали. Проте автор уже тоді чітко прописав анексію Росією Криму як втілений акт агресії. Й загалом подібних втілених у наше нинішнє життя припущень дворічної давнини читач знайде в тексті досить багато.

З огляду на це знову мимоволі повертаємося до романів Юліана Семенова. Якщо відкинути радянську ідеологію, в прокрустове ложе якої мусив укладатися кожен зроблений у ті часи твір, пильний читач помітить - товариш Семенов як на свій час був однією з найбільш поінформованих про реальний стан справ та порядок денний особистостей. Через те міг гратися фактами, оздоблюючи їх будь-якими коментарями. З огляду на це, «Остання справа полковника Принципа» два роки тому писалася справді поінформованим, здатним аналізувати певні факти й тенденції автором.

Єдине, чого не було в Семенова – футурології, до якої вдався Постоловський. Дія його роману відбувається в Україні майбутнього. В тій країні спецслужби сильні, хоча країна, яку вони охороняють, далі ослаблена й нагадує політичний флюгер. До того ж наповнена зрадниками всіх мастей, подвійними агентами, проститутками політичними й просто, і лише в останню чергу – патріотами. Не будучи прихильником альтернативних історій, обережно радив би автору розглядати час теперішній.

По завершенні аналітики сюжет повертається в своє звичне русло, і полковник Принцип таки доводить справу до кінця, запобігши реалізації акулячих планів сильних світу цього щодо України. Авторська позиція тут звучить уже чіткіше. Постоловський – євроскептик, хоча не остаточний. І прагне надати Україні шанс розвиватися незалежно від планів Росії, Америки та Китаю. Це його авторське право.

Недоліком загалом динамічного роману автор цих рядків схильний вважати відверто водевільні моменти. Як-то перевдягання Принципа в жінку легкої поведінки, аби втекти від переслідування, й влаштовану розвідником засідку в шафі проститутки Юлі. Компенсується все це згаданою вище динамікою, розумним балансом між аналітичними роздумами, діалогами про сутність українського буття й екшен-сценами, й головне – знанням предмету розмови. Ну і також спробою створити актуальний політичний роман в Україні. Хоча нагадаю: нинішня Україна поки що затребуваніша за Україну майбутнього.   

 Оцінка **** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:       

*  Жодної надії; 
     

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;       

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;       

**** Хочеться краще, але загалом поживно;       

***** Так тримати!       

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.      

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.       

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери