Жанр: кримінальний роман

Розвинений книжковий ринок з року в рік отримує кілька категорій абсолютно чесних книг. Вони рівноцінні, тому перераховую одна за одною, місця можна міняти. Отже, перша – твори, яким автори не хочуть нікого здивувати, просто пишуть, що звикли. Друга – твори, якими автор хоче здивувати сам себе, бо нічого подібного раніше не писав, але вони все одно нікого не дивують. Третя – книги, написані невідомо, з якою метою, проте старанно, принципово не є шедеврами, але разом із тим не мають інших властивостей. Тобто, нема за що зачепитися.

Роман «Месник» Олексія Кононенка унікальний тим, що цілком відповідає як кожній із названих категорій, так і всім разом. Проблема ж задуму та втілення, як на мене, в одному: писати непоказні твори можна й, мабуть, треба, якщо пишеться й видається – але дозволити собі це можна лише в умовах саме розвиненого книжкового ринку. Нинішній український так не є.

Це означає, серед іншого, відсутність конвеєра банальних історій про те, як сільський хлопець Модест Марсович Окунь у школі освоїв науку кулачного бою і, будучи козацького роду, легко знайшов себе в житті. А саме: в непевні бандитські часи його взяв до себе охоронцем друг дитинства Сашка Жабова. Молодому воїнові відразу перепадають квартира в центрі міста, інші цивілізаційні блага та красуня-коханка Лану. До якої в Окуня на початках лише статевий потяг, а потім – величезне кохання. Та оскільки кримінал не лише в Україні тісно злитий із політикою, Жабов із політичних міркувань підкладає дівчину друга під політичного діяча, а самого Модеста наказує прибрати. Спершу, звісно, підставивши, немов кролика Рождера з однойменного голлівудського фільму.

Далі ви знаєте: виживши та зрозумівши, хто зрадник, Окунь виходить на стежку війни. Розібравшись спершу з найманими вбивцями, воїн, врятувавши Лану, починає зачищати тих, кого вважав своїми. Розборки відбуваються в лісі, причому – за правилами, написаними ще Девідом Морреллом у романі про Рембо «Перша кров». Утім, книжку попри наявність українського перекладу можна на читати, для цього є кіно. Звернули увагу, що роман «Месник» якось відступає на другий план, коли говоримо про формат Рембо? Воно й зрозуміло – вторинний продукт, практично не адаптований до потреб як не книжкового ринку, то вітчизняного читача.

Хай би сюжет роману Олексія Кононенка грішив вторинністю. Біда в тому, що історія, подібна до тисяч аналогів, не має власної родзинки. Почати з того, що, крім Холодного Яру, згаданого між іншим, жодне інше місце дії «Месника» не персоніфіковане. Автор не взяв собі за труд придумати навіть вигадану назву місцевості. Хоч є підозра, що дія якось пов’язана з Харковом та Слобожанщиною, але «місто N» - формат усе ж таки здебільшого російський. Всякий роман актуальний, коли, за законами драматичного твору, фіксує певний час та певне місце дії. Нехай Модест Окунь не має інших прикмет, крім імені та прізвища, Жабов – типовий ворог, ніби Джабба з «Зоряних війн», а Лана – типова фатальна красуня. Але навіть подібні герої запам’ятовуються краще, коли діють не в умовних, а цілком реальних локаціях.

Маючи історію про те, як сільський хлопець став бандитом, зрозумів – це погано, і покарав ворогів, зірвавши заодно політичний злочин, знаємо фінал, уже прочитавши анотацію. Вона рівно про те, про що інформує анонс. Не більше. Натомість в Україні кожна нова книга, яка репрезентує гостросюжетну літературу, повинна, як на мене, грішити несподіваними поворотами та мати вітчизняний аналог для порівняння. Тобто, бути гіршою, кращою чи такою самою, як інші два десятки кримінальних романів. З «Месником» це, на жаль, не виходить.

Оцінка*** (-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:      

*  Жодної надії;      

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;      

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;      

**** Хочеться краще, але загалом поживно;      

***** Так тримати!      

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.     

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.      

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms