Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Кримінальне чтиво

Топ-5. Кращі гостросюжетні романи-2013. Авторський рейтинг

«Кримінальне чтиво UA» на «Буквоїді» п’ятий рік поспіль складає щорічний рейтинг гостросюжетних творів, написаних українцями в Україні.

Маємо невеличкий проміжний ювілей. Звісно, як автор проекту чудово розумію – зима видалася надто гарячою й трагічною, аби, як раніше, вчасно стежити за наповненням розділу. Але разом із тим констатую: в новоствореній Бібліотеці Майдану, що в «Українському домі», саме детективна та пригодницька література користується підвищеним попитом. Вона не завжди українською, не завжди написана українськими авторами. Та, по-перше, такої, за моїми даними, часто хочуть майданівці. З цього витікає друге: саме прості історії про перемогу Добра над Злом надихують людей, додають їм сил, допомагають триматися. Адже це книги, написані переможцями про переможців для переможців.

Разом із тим цей п’ятий рейтинг нарешті суттєво відрізняється від попередніх. Признаюся: ті рази доводилося називати кращими не справді кращі книги, а ті, що є. До певної міри натягуючи бали – хоча мені більше подобається речення «даючи автору шанс». Проте нині жодна з названих нижче книжок – не аванс автору. Кожна позиція – книга-успіх, книга-відкриття, книга-знахідка. Так, українці все одно мало пишуть гостросюжетних романів, бо люблять вірші та рефлексивні екзистенційні тексти формату «вже ніхто мене не любить». Але за час, відколи існує проект «Кримінальне чтиво UA», навчилися писати й у нас на тому рівні, до якого – вибачте за егоїзм та суб’єктивність – тяжію я як читач. Тож далі – п`ять українських гостросюжетних книг, котрі принесли мені протягом 2013 року щире читацьке задоволення. Без жодних натяжок та зайвих компліментів.

Як і раніше, автори та їхні твори подаються за порядковими номерами та за абеткою. Тобто, перша позиція не означає перше місце.

 

1. Олексій Волков. «Мертві квіти». – Київ, «Нора Друк», 2013 р.

 

Володар «Золотого пістоля» за сукупний внесок у розвиток гостросюжетного жанру в українській літературі, Олексій Волков кілька років стояв на місці. Новими романами тішив, але не дивував. Вдавався до експериментів, але не всі вони сприймалися шанувальниками ранніх творів, на яких він зробив собі ім`я. Проте «Мертві квіти» - роман, вартий уваги навіть тих, хто ніколи раніше детективів не читав. Історія про те, як лікар Стас Ковач розплутує клубок власних родинних, а заодно – українських історичних таємниць, вивчаючи узори на килимі, може претендувати на те, аби називатися «серйозною» літературою, лишаючись при цьому в чітко окреслених та досконало вибудуваних жанрових рамках. Відповідає всім вимогам до сучасного європейського детективного роману.

 

2. Олександр Гаврош. «Капітан Алоїз». – Тернопіль. «НК «Богдан», 2013 р.

 

Роман треба перечитувати. Лиш тоді вдасться розділити його на дві частини: літературна гра та міцний детектив. Власне, міцно побудована інтрига є серцевиною гри, котра пропонує читачеві зразок альтернативної історії Ужгорода позаминулого століття вкупі з елементами фантастичної історії про переходи та портали. Подібний прийом використав Стівен Кінг у «11.22.63», і там теж за межами фантастики – трилер без жанрових сумішей. Аби зрозуміти паралель, «Капітана…» й варто перечитати тим, хто заплутався в жанрах. Може, для когось Гаврош і написав експериментальний текст. А для мене це розслідування трагічної смерті, яку веде поліцейський офіцер за всіма правилами жанру. Дарма, що Алоїз – людина з третього тисячоліття. Дедуктивний метод містера Голмса ніхто не скасовував.

3. Владислав Івченко. «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». – Київ, «Темпора», 2013 рік. 

Ця товста книга не потрапила в загальний огляд з однієї простої причини –я читав її в рукописі та дав її автору перший «Золотий пістоль» - невеличку премію, котрою вирішив відзначати кращі українські твори гостросюжетного жанру. Власне, цим я все сказав про книжку. Потім була ось ця невеличка рекомендація http://tyzhden.ua/Culture/95152, а не так давно на «Буквоїді» літературознавець, один із небагатьох фахівців з масової літератури в Україні Софія Філоненко написала на «Найкращого…» докладну рецензію. Тож пригоди колишнього філера царської Охранки Івана Карповича Підопригори – не просто продовження «Найкращого сищика імперії», написаного Івченком у співавторстві з Юрієм Камаєвим. Це якісно новий твір. Попередній ще не потрапив у тренд, котрий свідчить про сплеск популярності гостросюжетних творів на історичну тематику в Україні. Він просто вийшов невчасно та, чого там, не мав чітко сформованої ідеології. При цьому носив ознаки політичної сатири та пародії. Продовження пригод Підопригори, коли він пішов на вільні хліби, доводить – тепер український сищик знає, чого хоче і кому служить.

 

4. Ксенія Петухова. «Легенда Золотої кицьки» - Київ, «Гамазин», 2012 р.

 

Книга вийшла півтора роки тому показово обмеженим, зовсім не масовим тиражем, і значиться як дебют молодої авторки. Розгорнувши книгу з певним скепсисом, бажаючи лише виконати взяті зобов’язання відстежувати всю вітчизняну читабельну літературу та приготувавшись скривитися, несподівано для себе ковтнув на одному диханні. Елегантна, професійна як для дебюту, кінематографічно вивірена історія про двох юних утікачів, котра починається, мов соціальний роман, поступово стаючи на рейки авантюрно-пригодницької історії з невловимим французьким присмаком: кримінальна драма на морському березі. В невеличкий за обсягом текст вмістилося безліч мотивів та переспівів, що, помножене на питомо український матеріал, робить «Легенду…» зразком чтива на один вечір – зате цей вечір буде приємним та сповненим пригод, несподіванок та знайдених скарбів.

 

5. Валентин Тарасов. «Чеслав. У темряві Сонця». – Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013 рік. 

Ще один детектив у історичних декораціях. Автору-дебютанту вдалося обдурити мене як давнього читача побідних творів – я не розкусив, хто там серійний вбивця. Ідеальний жанровий зразок, виконаний без зайвих емоцій, технологічно та вправно. Юний воїн Чеслав підозрюється не лише у вбивстві власного батька, а й у низці інших моторошних злочинів. Його переслідують, він ховається від своїх – і при цьому шукає вбивцю, одночасно стаючи жертвою та героєм. Як на мене, найкращий відгук на «Чеслава» подали в «Друзі читача»: Цитую «Навряд чи варто читати роман жінкам, які шукають у творах розвиток характерів, бурхливих емоцій чи серйозних любовних ліній – будь-яка романтика тут практично на нулі». http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/31773/ Отже, рецензентка мимоволі відзначила головне – маємо один із небагатьох в сучасній українській белетристиці зразок чистоти обраного жанру.

Андрій Кокотюха

P.S. Наступним разом – авторський рейтинг гостросюжетних романів, котрі вийшли протягом 2013-го в українських перекладах.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери