Читачі «Главреда» в рамках чату мали змогу поспілкуватися з українською письменницею, успішним адвокатом, автором і ведучою програми «Документ», яка донедавна (до того, як керівництво телеканалу «1+1» не вирішило закрити передачу) задовольняла цікавість небайдужих до культурологічної тематики, та просто різнобічною і чарівною жінкою Ларисою Денисенко.

Подаємо стенограму чату.

Boljachka:  Лариса, как поживает ваша больная спина или хребет, или что вас беспокоило во время работы в «карандаше»? Как вы думаете, почему это с вами случилось? Вам ни за что не бывает стыдно, когда вы прокручиваете в памяти события последних лет? Не вспоминаете тех, кого вы обидели? И еще вопросец. Как, по-вашему, вы будете в дальнейшем болеть? Удачи и интересных вопросов на чате - пока что их, увы, не густо.

Лариса Денисенко: Добрый день! Вы знаете, я всегда стараюсь анализировать свои болячки, уважаемая Болячка. По поводу спины все энергетики пишут, что человек перебирает на себя ответственность, вероятно, я так себя и веду. Ну и к тому же желательно не поднимать на руки собаку, которая весит 25 кг. Чтоб быть здоровее! О, стыдно мне за разнообразные вещи, и я часто каюсь даже. Лучше я буду каятельно вспоминать тех, кого я обидела, чем они незлым тихим словом меня. Болею я довольно часто, и пока не умерла – буду болеть. В каком-то смысле болезнь – показатель здоровья. Вам тоже удачи!

Vita:  Ларисо, Ви, як письменниця і як громадянка України, як вважаєте, як вирішаться в нашій державі проблеми мовного характеру? Взагалі, що Ви думаєте з приводу тих гуманітарних питань, які постають у нас? (Маю на увазі, історію, освіту, мову, культуру.) З повагою, Вікторія.

Лариса Денисенко: Вікторіє, мені категорично не подобається те, що зараз відбувається з мовною, культурницькою, освітньою та історичною політикою, таке враження, що гвалтують історичну пам’ять нації. Стосовно мовної політики – в нас завжди запроваджуються якісь насильницькі перегиби, і ніколи нею не займалися мудрі та адекватні люди, на жаль. А зараз цим займаються люди, у котрих немає поваги до українською мови, а нація без мови, це вже не нація.

Oлeнa_83:  Пані Ларисо, як Вам вдається поєднувати стільки видів діяльності? Звідки беруться сили на все це? Чи не виникало у Вас бажання, обрати якусь одну справу і присвятити себе лише їй? Якщо так, то що б Ви обрали – письменництво, журналістику чи адвокатську діяльність? Дякую!:)

Лариса Денисенко: Доброго дня, Олено! Мені подобається шукати щось нове, збагачуватися (в обох сенсах) та змінюватися, крім того, для мого емоційного стану та розуму – необхідні зміни, всі стихії, свіже повітря, нова вода. Тому я не думаю, що варто обирати щось одне, коли ти хочеш ще чимсь займатися. Однак, я б зараз залюбки займалася письменництвом та освітніми або навіть просвітницькими проектами, і на певний час залишили б напризволяще адвокатуру

MyrRa: Що для вас є джерелом натхнення? Ви вважаєте себе щасливою людиною? Про що мрієте (якщо не секрет, звичайно)?

Лариса Денисенко: Я - щаслива людина, бо мені цікаво жити, я щодня готова сміятися, подекуди навіть до сліз, можливо, це ознака або тотального нездоров’я або жвавого характеру. Напевне, моїм джерелом натхнення є життя. Моє та інших людей. Мрію я про те, щоб ми, українці, нарешті відчули себе гармонійними, захищеними та щасливими людьми, впевненими у собі. А з маленьких мрій – навідатися врешті-решт до Австралії.

name_1:  Чи цікавитеся ви політикою? Не хотіли себе спробувати в цій сфері?

Лариса Денисенко: Політикою я цікавлюся тільки тому, що вона втручається в моє життя. Подекуди нахабно. Загалом наша політика мені не цікава, знаєте, я не дуже люблю прогулянки цвинтарем та й стрічки про зомбі мене не приваблювали, а наш політикум саме із цим в мене асоціюється. Важко ним цікавитися, коли останнім часом я там помітила тільки одні жваві очі. І це очі - Олеся Донія.

Pocтиcлaв:  Ларисо, чи не плануєте ви долучитися до якоїсь політичної сили? Чи є такі пропозиції? Чи є бажання дати позитивну відповідь? Чи спокушає, приваблює вас чимось політична діяльність?

Лариса Денисенко: Пропозиції час від часу виникають. Мене приваблюють, наприклад, ідеї меритократії, але немає пекучого бажання долучатися до політикуму. Мені здається, що це не зовсім моя справа, нічого мене туди не підштовхує.

Sun:  Твори яких авторів і які твори ви вважаєте справжньою якісною літературою? Кого і що ви читаєте, як кажуть, для душі? Ваш читач – він хто, який? Як ви вважаєте?

Лариса Денисенко: Мої читачі – люди із почуттям гумору, передусім, я колись так сформувала для себе світлий образ свого читача, і досі думаю, що в цьому я права. Читати ж мої книжки може хто завгодно. Із любов’ю та із огидою. Траплялося й те й інше. Я також читаю дуже багато різних книжок. І автори мені подобаються різні. Каннігем, Чехов, Рильський, Івлін Во, Трумен Капоте, Андре Жид, Льоса, Крістофер Баклі, Остап Вишня – та багато хто, неможливо всіх перерахувати. Та й не варто.

Gena:  1. У вас изумительная книжка "Сарабанда", довольно банальный вопрос, но это реально - научиться любить других людей, если они на тебя совсем не похожи?   2. От моей жены - комплимент вашим волосам. Природа постаралась, или что-то особенное делаете с ними?:) Извините.

Лариса Денисенко: Любити людей дуже важко. Особливо тих, хто всяк час знаходиться біля тебе. Насправді я не зустрічала більших мізантропів за гуманістів та правозахисників. Бо абстрактно та філософські любити людство набагато простіше – ніж одну конкретну людину. А навчитися реально всьому, мені так здається, залежить на тому, яку ціну ви за це готові заплатити. Волосся я відідрала від ляльки Василісушка в глибокому дитинстві, відтепер це моє волосся. Дякую за компліменти, воно як дикі хащі – росте собі.

Aшюдaн:  Ларисо, доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи вірите Ви в Щастя?Чим воно для Вас є?І чи був у Вашому житті такий момент (секунда,хвилина,година,рік), коли Ви відчували нестримне щастя, просто збагнули - ось воно!?

Лариса Денисенко: Доброго дня! В щастя я вірю, як і в те, що воно для кожної людини має бути своїм. І не завжди твоє щастя зрозуміють навіть найближчі люди. Моє щастя, певною мірою, це – любов до життя. Коли прокидаєшся і посміхаєшся. Інколи я можу просто йти або бігти вулицею – і відчувати щастя. Я знаю, як воно поводиться в моїх легенях, напевне, я його упізнаю за теплом та ритмом мого дихання.

Oleg_S.:  1.Як ви оцінюєте українське телебачення? Якої думки ви про нього? 2. Як ви потрапили на ТБ? Як народилася програма «Документ»?

Лариса Денисенко: Українське телебачення має розважально-новинний характер. Є носієм поверхових знань, переказувачем жахалок, втручальником в долі людей та апалогетом дешевого гумору. Втім, бувають дуже вдалі проекти. Мені здається, що всі наші політики працюють на телебаченні, і саме там намагаються знайти себе. Я потрапила на ТБ, бо виникла потреба у ведучому-письменнику, і на очі одного з керівників 11 потрапило моє інтерв’ю, а мій майбутній колега Анатолій Єрема виявився не тільки читачем, а ще й моїм читачем. Все збіглося. Програму «Документ» я не народжувала, тому це таїнство, певне, відомо панам Роднянському, Макарову та Єремі. Бачте, це – суто чоловічий проект.

Shanuvalnyk:  Ларисо, над яким із Ваших творів працювалося найлегше і чому? І навпаки, який з них забрав найбільше сил, часу? Чому?

Лариса Денисенко: Перший твір («Забавки з плоті та крові») написався дуже швидко, він просто вистрибував з мене, твори часто поводяться як заманеться, тому пояснення цьому я не маю. Захотів та вистрибнув. Останній роман я пишу вже біля двох років, емоційно він важкий і повільний. Як вантажний потяг або перевантажена баржа – побачимо, чи я взагалі виведу цей транспорт до пункту Б.

Walya:  Шановна пані Ларисо, над чим працюєте зараз? Новий твір пишете українською чи російською? У Вас гарний сайт, але він не часто оновлюється, чи плануєте виставляти на сайті нові свої твори. Дуже б хотілося бачити навіть ті, які вийшли ще й книжкою! Спасибі!

Лариса Денисенко: Всі свої твори від самого початку я пишу українською мовою, російською пишу оповідання, не дуже щоб часто. Роман важкий, психологічний, базований на історії та різних ментальностях, зватися він буде «Моє життя: від померлого до загиблого діда». Коли він з’явиться – чесно, не знаю. Але уривок його надруковано в свіжому числі польсько-україно-німецького журнала «Радар», котрий можна буде знайти в київських книгарнях. Сайт я оновлююю не дуже часто, бо не все вважаю цікавим та інформаційно потрібним.

Shanuvalnyk:  Ларисо, з якими образами Ви, як надзвичайно творча, цікава, різнобічна і дещо романтична людина, асоціюєте нашу країну, народ і лідера? Тобто з якими образами Ви могли б їх порівняти? Просто цікаво Ваше суб’єктивне сприйняття цих понять.  Дякую за відповіді! З повагою, Олександр.

Лариса Денисенко: Ви знаєте, нашого офіційного лідера я не вважаю лідером, це істота з коміксів. Наче щось таке лізе з пляшки – як джин – в трьох хутрових шапках. Щось таке. Україна для мене – дівчина. Це мене не дуже тішить, бо судячи з українських народних пісень, вона постійно буде в когось закохуватися, а її будуть обманювати різні підступні чоловіки. Тому Україні необхідно згадати, що вона не тільки ніжна берегиня, а ще й відчайдушна амазонка. Наш народ часто схожий мені на волів. А волів краще не злити, і думаю, що дехто цю злість народну повною мірою відчує.

irina10:  Ларисо, Ви досить відкрита і щира у спілкуванні. Які люди Вас приваблюють, а які, навпаки, відштовхують? Який компроміс для Вас є неприпустимим?

Лариса Денисенко: Я дуже не люблю в людях жлобства та обмеженості. Нахабство також не поважаю. Дворушництво. Мені подобаються люди з міцним хребцем, почуттям гумору, самоіронією і котрі мають заради кого або заради чого жити. Вогонь я маю відчувати в людині. Або світло. Мені це подобається.

Julia_R:  Ларисо Володимирівно, що допомогло вам стати успішним адвокатом? Займаючись юриспруденцією, ким потрібно бути більше власне юристом і гарним правником чи талановитим психологом?

Лариса Денисенко: Коли займаєшся цивільними справами, особливо справами пов’язаними з сімейними проблемами, ти вимушений бути психологом. Психологом бути корисно, бо адвокат працює з людьми, і дуже часто в крайніх станах. Бажано мати гарну пам’ять, орієнтуватися в інформації, і не тільки в законодавчій. Гарну реакцію. Вміти слухати та ставити влучні питання. Власне, мені здається, що тут правник є дуже схожим із журналістом. Ще необхідно вміти ставити себе на місце опонента. І витискувати з цієї ситуації все.

Aшюдaн:  Ларисо, якби у Вас було мільйон китайський йєн, що б Ви з ними зробили?

Лариса Денисенко: Шкода, що в мене немає прямого з’язку з Національним банком, я не знаю курса. Ну, наприклад, замовила б переклад китайською українських казок, а також віршів Романа Скиби та Івана Андрусяка.

polykvasy.:  Добрий день. Вас турбує Василь Польских. З недавніх пір став шанувальником вашої творчості. Захоплююсь вашою різносторонністю по життю. Скажіть, будь ласка, Ларисо, які українські страви ви полюбляєте?.Як, зазвичай, ви харчуєтесь з вашим динамічним життям? Які шедеври кулінарії найбільше сподобалися вам за кордоном?

Лариса Денисенко: Закордоном я намагаюся пробувати страви національної кухні, дуже люблю італійську, грецьку, угорську та іспанську. З української – люблю борщ, бажано, щоб він добу відстояв в холодильничку, запечену нашпиговану часничком та перцем почеревину, вареники та голубці з грибами, сирники. Обожнюю галицьку кухню – від салатів до солодощів. Коли буваю у Львові – влаштовую собі кулінарні мандри, ледь не в кожному закладі знаходжу щось неймовірно смачне.

pycнaк:  Чи стають якісь історії з Вашого адвокатського досвіду сюжетами в книгах?

Лариса Денисенко: Існує таке поняття, як адвокатська таємниця, тому поки що сюжети я не використовувала. Можливо, коли-небудь і використаю, але не зараз. Поки що все належним чином зафайловано в моїй голові, щоб в разі чого – витягнути та прописати.