
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Особливості національного літпроцесу
Якось випадково мені потрапила в руки газетка «Post Поступ» з матеріялом безсмертного Кокотюхи «Культурний фронт: бої місцевого значення» (№2, березень 2009 р., с.12). Нічого особливого у цьому матеріялі немає.
Все, як завжди у Кокотюхи: трохи сюжетної інтриги, легке перебріхування фактів, трошки журналістських штампів, фраґменти провінційного епатажу, – і статейка готова.
Я зупинюся тільки на першому опусі нашого бравого детективіста «Карпа – найгірша». Ідеться про літакцентівську відзнаку «Золота Булька», якою нагородили роман Ірени Карпи «Добло і зло». Серед тих критиків, які «дружно вирішили воювати з Карпою» названо й мене.
Мушу розчарувати улюбленого мною співця ірпінських жаб Андрія Кокотюху, – я не голосував за присудження антипремії роману Ірени Карпи. Так само, до речі, як і Роксана Харчук. З тієї простої причини, що книги Ірени Карпи, принаймні поки що, жодного стосунку до літератури не мають. Я не оцінюю художньо-естетичного рівня цих книг, мене це поки що теж не цікавить. Так само не говорю, добрі це книги чи погані. Не це є головним.
Книги Ірени Карпи є складовою книжкової індустрії, яка таки розвивається в Україні (зі всіма перевитратами подібного розвитку). Вони мають свого читача і мають певний успіх у цього читача. Я не виключаю, що Ірена Карпа є професійним знавцем книжкового ринку і добре реагує на його запити. Це її право і її сьогоднішня перевага над тими авторами, які ще не досягли подібної популярности серед певної категорії споживачів книжкової продукції.
Але у нас сьогодні відбулося зміщення акцентів, за тим же Лєрмонтовим, «смешались в кучу кони, люди». Бо поряд з творами художньої літератури рекламується продукція книгобізнесу як продукт художньої творчости. І тоді маємо такий парадокс, коли поряд з романами Оксани Забужко, Тараса Прохаська, Олеся Ульяненка, Степана Процюка, Олега Криштопи подаються «імітації» під художню творчість: писання Любка Дереша, Ірени Карпи, грішить цим Михайло Бриних (а його «Шахмати для дибілів», відзначені за версією Костянтина Родика як краща книга року є взагалі непорозумінням і спантеличенням читачів української літератури) та іже з ними…
«Класичним» набутком книжкової індустрії стали твори Андрія Куркова і Юрія Винничука. Це направду дуже талановиті професіонали і знавці книжкової кон’юнктури. І добре, що вони у нас є. Погано тільки, що їхні творіння видаються за зразки української літератури в її класичному стереотипному сприйнятті і розумінні. Не дивлячись на те, що твори Куркова в перекладі іноземними мовами є в кожному маленькому містечку Європи, вони до літератури стосунку не мають. А введення Андрія Куркова ще й у Шевченківський комітет зводить потуги останнього до квазінаціонального кітчу.
Я в жодній мірі не заперечую літературний хист цих авторів. Але нам вже, нарешті, потрібно називати речі своїми іменами. І не соромитися такого розподілу, в якому немає образи людини, що займається літературною творчістю. Кожен бо має право на свій індивідуальний вибір шляху: хто себе прирікає на непопулярне шукання екзистенційних, психологічних, соціяльних чи ще якихось смислів, а хто задовільняє невибагливі читацькі смаки чи формує такі.
Але у нас поки що все шиворіть-навиворіть: письменники (Медвідь, Пашковський, Іздрик, Портяк, Стефак, Денисенко та ін.) ставляться в одну площину із літераторами книгоіндустрії, – і програють їм у нав’язуванні книжкового стереотипу. Як ніколи тут є доречною цитата з найталановитішого і найудалішого представника книжкового ринку Юрія Андруховича: «Україна є бароковою країною, у ній завжди всього забагато…».
І в цьому «перемішанні» є певний свідомий чи неусвідомлений прорахунок Костянтина Родика, як модератора конкурсу «Книга Року». Бо саме у його конкурсі намішано і перетасовано твори літератури і творіння книжкового ринку. Ще й поставлені вони на одну площину оцінювання.
Тому конкурс, запроваджений «ЛітАкцентом» вигідно вирізняється, бо тут розглядаються твори художньої літератури насамперед. І оголошення володаря Антипремії цьогоріч було формою своєрідного компромісу всіх експертів. А оскільки так відбулося, то це була тільки констатація, що книжковий ринок веде себе агресивніше і доводиться частково на цю агресивність зважати.
На майбутнє треба чітко розмежувати ці категорії книг, не забуваючи, що таке розмежування існувало від самого початку Гуттенбергової книги. Наш Юрій Дрогобич у Вступі до книги «Прогностична оцінка 1483 року» писав:
«Більшість тепер виставля напоказ свої праці, святотче,
Дбаючи щонайпильніш про честолюбство і зиск.
Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням:
Хай буде користь від них роду людському в житті»…
Гадаю, це добре нагадування давно відомих істин, про які забувати не варто. Інакше особливості національного літпроцесу набуватимуть викривлених форм, що маємо нині, і не хочемо цього позбутись…
Коментарі
Останні події
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025