До півночі дочитував роман британського генерала сера (бо має рицарське звання від королеви!) Річарда Ширреффа під тремтливою для кожного українця назвою «Війна з Росією». Ще раз – роман генерала. І не простого, хоч і британського, а – недавнього заступника Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. 

Парафраз на відому пісню з репертуару гурту «5’nizza » постійно звучить на рівні підсвідомості після деяких подій. 

Роман «Чорний генсек» Олексія Жупанського можна назвати гідною відповіддю постмодерніста, якщо вже говорити про контексти, в яких ми досі живемо. 

Модне місце – #КнижковийАрсенал2017 17-21 травня у Києві – «літературне Євробачення», за висловом Оксани Забужко, − стало топ-територією для письменників, видавців, журналістів, політиків, студентства насамперед. 

На відстані, як відомо, все бачиться інакше, і будь-який еміграційний чи імміграційний досвід змінює опцію, збиває приціл і вибудовує зовсім інакшу перспективу. У випадку з новим романом відомої київської письменниці, яка довгий час жила в Канаді та Бразилії, це спрацювало якнайкращим чином. Літайте літаками життя, а не повзайте картопляним полем хоч би й у Великих Підгуляївцях! 

…З київських ностальгійних верховин починає авторка стриптиз своєї душі, яка потрапила в столичне чистилище, щоби по тому відлетіти в тартар високого емігрантського мистецтва. «Там на Дніпровських кручах, - згадує вона, - на самісінькій вершині блаженства, на льодовиках снів ми розкладали свої етюдники, цих комах з алюмінієвими ногами і починали розмазувати по полотну строкатий кал олійних фарб». 

…За нових часів історія України в художньому контексті базувалась або на «соціологічному» методі опису, або виходила з «національних» позицій, визнаючи такі важливі пріоритети альтернативного письма, як «герой і вітчизна» та «енергія переможців». 

Теплий вересень, коли увечір прохолода не дає змерзнути і тіло чує огортаючі короткі і м̓які удари вітру. Усі збиралися біля дев̓ятки – кутового будинку з прольотами в житловому череві. Тоді мурашливо оживали всі входи до під̓їздів. 

  отже, місто, з яким взаємини гірші-кращі,  і тоді, коли воно думало, що ти пропащий, і зараз, коли оцінює і дивиться скоса, допоки переплітаєш осені косу, щоб не входила в зиму така нечесана,  так от – воно пам’ятає тебе і любить – чесно… Сергій Татчин. «Місто на В»   Знаний вінницький... 

Це трапляється тоді, коли забуте постає з тією силою, з якою може оживати мертве. Скручений в безживний шматок пам̓яті, омертвілий, не дихаючий залишок чогось пережитого, залежаний в силу своєї непотрібності на день насущний, він може давати коливання в свідомості, коли крізь тебе проходить текст.