Якщо вірити «Літопису руському», то там-то ідеться, мовляв київський князь Святослав звернувся був до своїх побратимів перед битвою з візантійським військом 970 року зі словами: «Не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут: бо мертві сраму не імуть». 

Той, хто на прополе не вживав з Василем Кожелянком оковитої, той допіру не знає, що таке «дифіліяда», тим паче в Москві. Запитай нині, скажімо, в Забужко або Андруховича – що за один В. Кожелянко, дідька лисого відповість. А про його «Дифіліяду» й поготів. 

У заголовку хотів написати «бунт»… Але щось зупинило. Я, даруйте, про нашумілий днями (звісно, у вузьких колах) музичний альбом, створений учасниками проєкту МУР і присвячений митцям Розстріляного відродження. 

У 2017-му Єгор Фірсов був героєм моєї програми «Досьє». Молодий, розумний, перспективний і принциповий політик. Коли я запитав Єгора, ким би він хотів себе бачити через 10 років, він відповів, що для головне – не посади, а результат його роботи. 

У сучасній літературі не так вже й багато книжок, які можна назвати скандальними та незручними. 

З нульових двохтисячних й аж донедавна адепти сучукрліту днювали і ночували у Польщі. Не могли нахвалитися як там добре. Ладні були цілувати пантофлі Кракову та Варшаві… Лиш би допастися книжкового ринку Європи. 

У Василя Герасим’юка, автора збірки «Космацький узір», є вірш – «Де гуцули?». На час написання сього вірша п. Василь ще мешкав у столиці й наїжджав на свою малу батьківщину (куди нарешті повернувся з початком Великої війни) та поставив собі отсе запитання. 

Сашко Клименко, мій однокурсник, відомий фотокор. У своєму багатющому архіві днями натрапив на отсю світлину та надіслав мені. 

…Тема – нібито ж важлива, всеукраїнське горе, а книжка – детальна реконструкція розгортання Бучанської трагедії - видана скромним фопом, а не в якомусь найголовнішому з наших видавництв. 

Іду в Кийові по Пушкінській, а внучка й каже: «Діду, се вулиця Чикаленка». Що тут скажеш: «Дідо виховав собі на голову». Себто я – п’янствував на сій вулиці по генделиках, а тепер маєш: «Чикаленка…»