Re: цензії

03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп
25.08.2025|Ігор Зіньчук
Правди мало не буває
18.08.2025|Володимир Гладишев
«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Полтавська хоку-центричність
07.08.2025|Ігор Чорний
Роки минають за роками…
06.08.2025|Ярослав Поліщук
Снити про щастя
06.08.2025|Валентина Семеняк, письменниця
Час читати Ганзенка
Головна\Авторська колонка\Пам’яті Ігоря Калинця

Авторська колонка

01.07.2025|07:09|Іван Малкович

Пам’яті Ігоря Калинця

Навічно відлинув в Українське Небо Ігор Калинець — один з найтонших, найвишуканіших, і разом з тим — один з найвідважніших і найнезламніших українських поетів усіх часів; «…чи не останній зі шляхетного родоводу з гербом де на щиті блакиту осінній листок калини».

…Памʼятаю, як минулого року у Львові на «Землі поетів» бризнули мені сльози, коли він промовив зі сцени оті дивовижно-щемливі свої рядки: «а воно калина — моя батьківщина — а я її калинець» (додаю це 10-секундне відео).

Свого часу він уперто й безкомпромісно виводив філігранні давньоукраїнські «юси» на лютому снігу совєцької окупації. Один з творців України омріяної, справжньої.

Саме він колись відшукав земну могилу свого духовного поетичного попередника — Богдана-Ігоря Антонича. Сьогодні вони зустрінуться за сьомим Небом…

Найщиріші співчуття пані Дзвінці Калинець-Мамчур, родині й всім посвяченим…



Джерело


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери