Роман розпочинається із трагічної інтриги: серед білого дня у провінційному місті застрелили вчителя української мови Данила Буревія.

Одразу виникають запитання: хто вбивця? чому саме в учителя пущено смертельну кулю? що означає факт неординарного злочину? Виникають і асоціації з резонансними убивствами відомих українських діячів Ірини Фаріон та Андрія Парубія. Як у тих випадках, так і в справі Буревія дуже швидко натрапляють на слід злочинця і затримують його — це 18-річний хлопчак, якого протягом двох тижнів помічали біля будинку учителя. Керівництво області задоволене: терміново збирає брифінг і хвалить себе за оперативне розкриття злочину.

Слідчим у цій справі призначають полковника поліції Андрія Туза. Він проводить допит звинуваченого, і в  нього складається враження, що затриманий хлопець — швидше за все, підстава, що його використали для відведення уваги правоохоронців. Інакше кажучи, полковник починає сумніватися у тому, що саме цей хлопчак є убивцею. Справжнього убивцю та замовників розстрілу учителя треба ретельно шукати.

І тут автор уносить в оповідь містичну деталь: хтось невідомий надсилає на вайбер дружини Туза «список підозрюваних», серед яких міський голова, його охоронець і колишній беркутівець, який розстрілював людей на Майдані, пенсіонер КДБ, депутат обласної ради, очільник секретаріату найвищої особи у державі. Звісно, це дивує слідчого, проте він вирішує дослідити причетність до злочину названих персонажів. Послідовно він зустрічається з тими, до кого може дотягнутися, розмовляє з ними, намагаючись віднайти будь-яку зачіпку, але марно: означені особи уникають запитань слідчого, запевняють, що до вбивства не мають жодного стосунку.

Автор допомагає читачеві збагнути, хто ці персонажі зі списку насправді. Він удається до паралельного зображення: відтворюючи діалоги Туза з ними, уводить їхні віртуальні монологи чи спогади (у тексті це виділено курсивом), які розкривають причетність кожного до скоєного злочину. Що ж, такий прийом ризикований для письменника, однак саме він допомагає розкрити реальну картину того, що сталося із Буревієм, означує причетних до вбивства ще до того, як має статися у сюжеті розв’язка.

Далі розповідь ускладнюється тим, що на вайбер дружини слідчого приходить ще один список: там названо тих, кому найближчим часом загрожує небезпека, тобто у романі намітилися нові жертви, і це дуже занепокоїло Туза. Для чого автор вдався до такого нагнітання розповіді? Думається, не тільки для того, щоб зробити сюжет динамічнішим, а й щоб акцентувати на тому, що йдеться про безпрецедентну акцію винищення тих, хто «надто українець» (вислів першої леді). А серед загрожених — місцевий правозахисник, який чимало років відсидів у радянських таборах, молода журналістка, громадські діячі і навіть сама дружина полковника Туза, яка викладає українську літературу в університеті. Це алюзія на актуальну проблему, яка стосується національного усвідомлення, ідентичності українців, котрі у своїй країні мусять захищати національні цінності — мову, культуру, свою історію, незалежність і свободу.

Ця проблема дуже давня, вона не була вирішена і тоді, коли Україна проголосила незалежність, стала самостійною державою, проте «внутрішні вороги» і досі  дошкуляють їй більше, ніж зовнішні (події у романі розгортаються у наш час на тлі російсько-української війни). І ця проблема увиразнюється через образ Данила Буревія. Автор досліджує його життєвий шлях — від шкільних років до участі у двох майданах у Києві. До того, як цей шлях зупинила смертельна куля ворогів України, життя Данила було наповнене не так патріотичними словами, як патріотичними діями. Він здобув професію вчителя української мови і літератури, у часи «перестройки» брав активну участь у боротьбі за незалежність України, виступав зі статтями про українську мову у пресі, на телебаченні і радіо. При цьому він наражався на спротив і глузування з боку малоросів та москвофілів, йому було важко, йому погрожували вигнати зі школи, але він ішов твердо і цілеспрямовано у своїх переконаннях.

Данило чітко визначив свої пріоритети, черпаючи знання і дух з української історії (реальної, а не перебріханої москалями), з праць Донцова, творчості Олега Ольжича та Олени Теліги. Остання писала: «Ми, українці, не сміємо лишатися пасивними глядачами, котрі час від часу приглядаються до бурхливих змагань. Ми мусимо нищити ту їдку отруту, що хотіла випалити у душах українців почуття, з якого складається національна свідомість, національна гідність…». «Оце воно! Не пасивність, а активний, сказати б, войовничий патріотизм і націоналізм», — захоплено міркував Данило. Він не розділяв понять «патріотизм» (любов і шана до рідного краю) та «націоналізм» (любов і повага до своєї нації, але це слово було геть скомпрометоване комуністичною пропагандою і набуло в очах «совків» негативного, ворожого значення).

Автор роману доволі ґрунтовно та детально опрацьовує образ Данила Буревія, простежує логіку його вчинків і переконливо доводить, чому в умовах нинішньої України він приречений. А читач нехай вже сам думає, яке в нас нині суспільство, хто патріот, а хто підступний або прихований ворог України і всього українського. 

У сучасній українській літературі роман Петра Білоуса виділяється своєю ідейною наснаженістю, неординарними характерами, словесною майстерністю. Він зумів вдало поєднати розповідь про захист українських національних цінностей з елементами детективної історії. У результаті сюжет вийшов динамічним, колоритним і пронизаним думами та чуттями автора.

Що ж до провідних тем та мотивів твору, розв’язки у напруженому сюжеті, то фінал роману залишається відкритим. Це означає, що проблема, порушена у творі, залишається, про що свідчить й епілог: злочинці не покарані. І це засмучує. Але така сучасна українська  правда.