Перше, що кидається у вічі – письменниця відмовляється від своєї улюбленої форми оповіді – по черзі від двох (переважно різностатевих) дійових осіб. У «Сарабанді банди Сари» головним оповідачем є журналіст-фрілансер Павло Дудник. Його дівчина Сара їде у відрядження до Мексики, у той же час абсолютно несподівано у Павловій квартирі поселяються її дядько Геннадій Станіславович Полонський (він же Гестапо) з дванадцятирічним сином Емілем укупі з псом Террі.

Доки у помешканні Полонських триватиме ремонт, Павлові нічого не залишиться, як порозумітися з незваними гостями – дивакуватим чоловіком, котрий трепетно зберігає колбу з повітрям зі Святої землі й фліртує з екс-дружинами головного героя; а найголовніше – з хлопцем, який монотонно щодня вправляється на піаніно, визубрюючи славнозвісну Сарабанду струнного оркестру і фортепіано Г.-Ф. Генделя, обклеює кімнату власноруч виготовленими дипломами своїх майбутніх звитяг (включно з Нобелівською премією 2021 року за розшифрування коду стовідсоткового спортивного переможця), та, як типовий герой телевізійних ситкомів, позірно хвалиться феноменальною, як на свій вік, ерудицією.

Та й загалом, «Сарабанда банди Сари» можна назвати ситкомом у прозі. Як і на ТБ, далі вже справа техніки – наситити сюжет різного роду дотепними історійками та яскравими персонажами. У Лариси Денисенко ні з першим, ні з другим труднощів ніколи не виникало, тому гарантовано на сторінках книги регулярно з’являються то веселі розповіді про родичів і знайомих Полонських (здебільшого у виконанні гострослова-вундеркінда Еміля), то власною персоною наноситимуть візити то друг ГеСтаПо на прізвисько Віолончель, котрий у вільний час вигаптовує шкарпетки, то отець Макарій – у недалекому минулому військовий та екс-чоловік Сари.

Але нетипово для ситкому перспективний для розвитку хід подій раптово уривається, і ми спостерігаємо іншого характеру фінал з драматичними, навіть трагічними нотками. Можливо, то є своєрідним виправданням авторки, адже на обкладинці зазначено, що «Лариса Денисенко – майстер сучасної психологічної прози»; треба хоч насамкінець «підтримати марку».

У часи Генделя часто загалом мінорний музичний твір композитори завершували бравурним акордом. Назва цього прийому – Піккардійська терція – нині відома багатьом.

А у випадку з «Сарабандою банди Сари» – навпаки: загалом мажорний твір завершується дещо мінорно. Така-от вона, «Ларисина терція» у сарабанді для трьох чоловіків, не рахуючи собаки. 

Денисенко Лариса. Сарабанда банди Сари. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. 

Цей матеріал надійшов на конкурс читацьких рецензій, який проходить в рамках «Книги року» Української служби Бі-Бі-Сі. Портал «Буквоїд» є інформаційним партнером цього проекту.

УМОВИ КОНКУРСУ