Re: цензії

21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської
30.01.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Закарпаття - ключ до ЄС, Або про регіональний вимір мовної політики в умовах війни

Re:цензії

02.10.2023|10:49|Анна Черниш, літературознавчиня

Мойсей української літератури

Степан Процюк. Руки і сльози: Роман про Івана Франка. К.: Видавництво Холодкевича «ТунДрайв», 2022. - 384 с.

Він завжди прагнув просвітлення для свого обікраденого на правдиву історію народу. Торуючи складний шлях, цілеспрямовано і невтомно письменник долучався кожною своєю працею до укріплення національного дискурсу. Так, це про Івана Франка, але тією ж мірою і про Степана Процюка. Як видається, вийшов напрочуд гармонійний письменницький симбіоз: один будівничий національного буття майстерно нагадав світові й українству про подвиг іншого.

Роман Степана Процюка «Руки і сльози» про Івана Франка переконливо доводить, що тонке відчуття письменницької природи одного з найвеличніших українських митців можливе за умови суголосності поглядів і переконань, а також розуміння власної місії і значеннєвості у житті нації. «Руки і сльози» –  це роман про фаталізм долі й мінливість фортуни, перемоги та невдачі, здобутки й утрати українського Мойсея, який, як і рівновелика йому Леся Українка, сontra spem speroна щасливу долю українського народу.

Своїми біографічними романами, яких у Степана Процюка за кілька десятиліть невтомної письменницької праці назбиралося чимало, – «Троянда ритуального болю. Роман про Василя Стефаника», «Маски опадають повільно. Роман про Володимира Винниченка», «Чорне яблуко. Роман про Архипа Тесленка», «Місяцю, місяцю. Роман про Григора Тютюнника» – він як національнозорієнтований письменник активно долучається до творення української культури, гідно продовжуючи високу місію своїх попередників. 

Степан Процюк укотре романом «Руки і сльози» доводить свою майстерність дістатися словом найпотаємніших глибин душі. Йому напрочуд гармонійно вдається балансувати між фактом, біографемами і силою письменницької фантазії. Степанові Процюку вдалося зобразити силу душевної стійкості та витривалості Мойсея української літератури, якого з усіх сил нищили морально й психологічно. «Прообраз національного провідника» правдиво змодельований системою цінностей, здобутків та орієнтирів Івана Франка, який, попри програші на виборах, провал наукової карʼєри, складнощі у зближенні з людьми, душевні муки, болісну памʼять утрат, марні сподівання на щастя-долю, все ж жив передусім літературною творчістю, віддано офіруючи їй своє життя й здоровʼя. Воістину Мойсей, який «мусив бути провідником після акту жертвопринесення».

 Моделюючи образ Івана Франка, Степан Процюк не ідеалізує його, але й не принижує його величі, часом витримано оголюючи біографічні факти. Делікатно художньо представляючи тему взаємин із жіноцтвом, автор не наділяє Івана Франка рисами Дон Жуана, як і не витворює з нього святенника. Із жіноцтвом у романі повʼязано чимало душевних мук, терзань і навіть майстерно замаскованих автором травм, утім, як видається, великий Франко був одержимий передусім літературою. Хоч як парадоксально це не звучить, але саме літературозалежність / літературоцентричність сформувала чи не найбільшу травму життя генія української культури, який понад усе «завжди хотів бути лише письменником».

Чимало тонких інтимних та особистих граней осмислення Івана Франка закладено у романі: фаталізм ролі Ольг у його житті, дражливість релігійного питання, важкий характер, прямота і чесність, психотично-галюцинаційний вимір присмерку життєвого шляху.

Магістрально у романі звучить тема щастя для письменника, який одержимо жив літературою і для літератури. Це ж бо він – великий геній, Мойсей української культури – гостро відчував потребу любити-кохати навзаєм, бути почутим і гідно оціненим (утім, не прагнучи почестей чи колінкування), вижити із себе свою самоту любовʼю і творчістю. Натомість з роками лише розчаровувався у коханні-любові, друзях, колегах, політичних уподобаннях, невтішно занурюючись у свої печалі й болі, що їх автор закодував у назві твору – «Руки і сльози». Назва роману-біографії метафорично означує ваготу письменницького існування, адже, як зауважує Степан Процюк, не лише «вдома було справжнє пекло. Пекло було всередині тіла».

Напрочуд делікатно, не переходячи меж уживання у свого персонажа, Степан Процюк закцентував і на депресивних розладах, і пригніченні та відчаї, і на конфліктах, що нуртували зсередини, утворюючи величезний «розріз між тим, що може, вміє і віддає цей диво-письменник для свого краю, і тим, що він отримує, як людина». Ці відвертості не перевантажують текст роману, навпаки, радше наповнюють його пафосом сповідальності, зближуючи з читачем українського духовного провідника з його вадами й муками душі, поразками й невдачами, болями й турботами. Попри майстерно змодельовані складні аспекти перевтомленої душі Івана Франка, все ж оптимістичного звучання набуває надія на прийдешнє України, спроможної гідно оцінити свого Провідника як визнаний національний бренд, квінтесенцію таланту й незламності.

 



Додаткові матеріали

31.12.2022|17:04|Re:цензії
Глибина і вічність
26.09.2022|11:46|Re:цензії
Літературний і культурний лікбез від Степана Процюка
24.01.2022|09:14|Re:цензії
Оберіг пам`яті у слові
03.10.2021|19:08|Re:цензії
"Доторки до первісної правди слів"
06.04.2021|09:32|Re:цензії
Щупальця поміж душами
29.03.2021|12:23|Re:цензії
210 подяк Богданові Дячишину
02.02.2021|18:37|Re:цензії
«Три по сто», або Кохання очима чоловіка
06.01.2021|11:04|Re:цензії
Про психологічний роман Степана Процюка «Пальці поміж піском»
02.01.2021|11:55|Re:цензії
Новий роман Степана Процюка як духовна подія
04.12.2020|22:28|Re:цензії
Тільки правдою має думати й жити людина
26.10.2020|18:37|Re:цензії
Над прірвою “невагомості”
19.10.2020|16:21|Re:цензії
Класики "під мікроскопом". Суспільство "у розрізі"
18.08.2020|07:35|Re:цензії
Ілюзія вибору
30.05.2020|18:42|Re:цензії
Про Аґрафку: «У Божому світі лише намистинка»
23.04.2020|19:55|Re:цензії
У пошуках сучасної літератури, або Літкритика у книжковому форматі
20.01.2020|13:26|Re:цензії
Мій роман – моя фортеця
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»
07.02.2024|19:01
"Книжковий Арсенал" оголоcив дати й формат проведення 12-го фестивалю


Партнери