Роман про 50-ті роки минулого століття – довгоочікуваний, глибокий, наповнений емоційними переживаннями, з красивою любовною історією і все це в тісному переплетінні з життям перших осіб тієї доби. Чого вартує перше речення роману «Сталін помирав важко»! Автор запрошує своїх читачів до може і нелегкої, але  чесної і тонкої екзистенційно  подорожі світами людських доль.

Це не історична проза, та разом з тим, дуже детально реконструйована картина того часу у різних смислових відрізках, адже письменник говорив в кількох інтерв’ю, як детально він вивчав першоджерела, біографії композиторів, життя творчої інтелігенції, читав спогади сучасників.

Час прочитання гарантує читачам атмосферу співпереживань і співжиття разом з героями, та насправді – людьми, які стануть близькі і зрозумілі так, наче знайомі все життя. Автору вдалося  тонко і глибоко передати внутрішнє життя кожного свого героя, вималювати кожен образ, що читач там впізнає десь свого знайомого, а десь – і себе. Це  майстерність і талант – подарувати насолоду пережити кілька життів разом з героями роману, відкрити нові потаємні сторони душі, познайомитись зі своїми Тінями, бо кожна доля тут – це людське, занадто людське.

Роман «Пальці поміж піском» має кілька знакових постатей. Це вони головні особи і на прикладі їх можна прослідкувати всі перипетії життя цілої країни.

Ким насправді був вождь усіх народів? Що він думав? Чим терзався? Як розправлявся зі своїми ворогами і як він їх віднаходив? Чи міг любити тиран? Питання, відповіді на які є в романі. Не варто переказувати їх, щоб читач сам пройшов весь шлях знайомства з тим, хто так довго був уособленням страху для кількадесят мільйонів населення.

Разом з композитором читач переживатиме терзання Митця, якому не дозволено творити у вільному польоті Таланту, його дітище обшматують кривавими обценьками на догоду рівненьким і прилизаним шаблонам. Не важливо якого розміру талантом обдарував музику Бог, мрії на лагідне, затишне життя осипляться порохом з крилець метелика і кінець йому вготований- бути  старим маразматиком,  всіма забутим і непривітаним.

Талановита актриса, амбіційна, молода, з ранимою душею, її любов, така красива і трепетна як мереживо льодового візерунка на вікні – дихни, і воно розтане. Життя в системі – жорстока річ, система не милує, вона нищить. Піднятися на сцену, пережити хвилини тріумфу і закінчити життя десь попідтинню в липкій павутині п’яного дурману – чи маємо право судити ту, хто так віддано і до самозречення любила?

Відмова від ідей, ідеалів, смислів, за що так боровся, у що вірив і коли вже немає сил на спротив, тоді зречення виглядає як порятунок, як вихід з п’ятого кута, як слабка надія на тихе, але таке ще бажане життя.

Не називатимемо імен, кожен знайомтеся з ними, проживайте їх злети і падіння, їхні кохання і зречення, смерті і народження.

Роман «Пальці поміж піском»  читається з олівцем і закладками, бо його можна розібрати на цитати.

«Люди дружно виходять із бджолиних сотів зранку. Дружно повертаються туди ж ввечері. Так проходить їхнє життя.» Збоку так виглядає життя більшості з нас, та за цими словами ховається цілий вир емоцій, переживань, любові-ненависті, боротьби, поразок і перемог. І автор щедро розкриває всю палітру почуттів кожного свого героя. Всі вони – не пересічні трудівники-будівельники Країни Рад, а люди з талантом, з іскрою, які самим життям своїм боролися з Молохом в образі тоталітарної системи. Система не терпіла інакшості, вона просто знищувала всіх, хто смів виділятися, не погоджувався, хто не йшов з нею в ногу стройовим кроком. «Нездара має багато енергії, що не переходить у талант. Його мучить ця енергія… Тоді нездара вдається до останнього захисту свого честолюбства – він хоче всілякими засобами знецінити талант. І йому здається, що він переміг.» Нічого не нагадує? Паралелі з сьогоденням можна проводити безкінечно.

«Шикарний пісковий годинник, що ніколи не замерзав і не псувався, чітко показував час. Об’єми його піску у верхній та нижній половині ніколи не зменшувалися і не збільшувалися.» У кожного з нас є свій такий годинник. Пісок часу просипається, його не зупинити, і в цьому вища справедливість – ніхто не зупинить час, лише кожний може своїм часом розпоряджається по-своєму.

Проживаючи, а не лише прочитуючи цей  яскравий, витончений і емоційний роман, можна пережити власні катарсиси, осяяння і переосмислення свого життя. Це така собі інтелектуальна гра в бісер – а чи зміг би я, а на якому рівні здався б – чесні запитання ведуть до чесних відповідей. Ніколи не пізно приміряти на себе прокрустове ложе часу зовсім недалекого від нас у віковій перспективі.

Сьогодні це відносно безпечно, але страшенно повчально. Минуле формує майбутнє і впливає на сьогодення. Якраз настав час психологічної та інтелектуальної прози для справжніх поціновувачів якісного письма в новітній українській літературі.