Книжка, за словами В. Кузана, стала свого роду підсумком поетичного осмислення ним упродовж останніх років теми кохання. Ця тема, а точніше, сприйняття одвічного таїнства кохання саме чоловіком, чоловічий погляд на кохану жінку, завжди належала до провідних у його творчості. Є у збірці і вірші, які уродженець сусіднього регіону написав у нашому краї, з багатьма письменниками якого він уже давно товаришує. А з недавніх пір Василь Кузан, нині голова Закарпатської ОО НСПУ, взагалі живе на дві області – поєднав свою долю з талановитою прикарпатською письменницею Тетяною П’янковою.

Отож, після того, як В. Кузан розповів про концепцію своєї нової книжки і прочитав із неї низку чуттєво-щемливих творів інтимної лірики, у нікого із присутніх у бібліотечній залі її назва уже не асоціювалась із якимось могоричем, не сприймалась як «богемно-батярська», а проти цього застерігає і відомий український поет Ігор Павлюк у передмові до видання. Післямову ж до збірки віршів Василя Кузана написав Дмитро Дроздовський і так окреслив її тематичний зміст: «Це історія досвіду кохання, спосіб самопізнання й віднаходження близькості сердець. Але шлях до цієї близькості, який починається із Зустрічі, – непростий, часом зі зривами та піке». Справді, як не погодитися з цим літературознавцем і критиком у тому, що «досвід кохання – найзагадковіший досвід». Утім, видається неповним, а тому й дещо однобічним визначення Д. Дроздовського, що «Три по сто» – книжка почасти жартівлива, почасти іронічна, а почасти гротескова». Так, і це все читач віднайде у текстах збірки, але водночас у поетичних сюжетах чимало контрапунктів, які засвідчують вельми драматичний розвиток кохання ліричного героя і якщо такі твори й іронічні, то йдеться радше про його гірку самоіронію, як-от у вірші «Якось легше…»:

Ми ключі кришталеві тримали в руці,

А палац будували із глини.

Ми кохання на друзки не били. Ні ти,

Ані я не зрікалися долі.

Просто ми відпустили синицю – лети!

Журавля ж не впіймати ніколи.

Амплітуда почуттів ліричного суб’єкта збірки ведьми широка – від самих початків закоханості, яка на цій стадії часто ще позірна, до проявів духовної і фізичної сутності кохання між чоловіком і жінкою («Мені нічого у житті не треба, // Лиш володіти таїною двох. // Лиш цілувати спалахи бажання, // Лише палати подихом її», 10-й сонет із «Вінка білих сонетів»). Як не оминає поет і тих непоодиноких ситуацій, коли ліричному суб’єкту доводиться зрештою усвідомити нерозділеність свого кохання або ж глибоко пережити зраду жінки, в любов якої щиро вірив. Хоча і в коханні, як мовиться, надія вмирає останньою:

Коли у спустошену душу,

Поорану плугом зневіри,

Закине розхристаний вітер

Зернину любові… Чекай –

Знайде її голуб твій сивий

І в сон тобі ще принесе…

(«Повір…»).

Незрідка буває так, що вина за поразку кохання лежить одразу на двох. Чия частка вини переважує в таких ситуаціях – Його чи Її? Ліричний герой збірки В. Кузана не з тих, хто призвідницею любовного розриву вважає якщо не виключно, то передовсім жінку, – йому не бракує самокритичності. Переконує в цьому, скажімо, верлібр «Шпаківня»:

Я хотів збудувати дім для нашого кохання,

Але збудував шпаківню із чужих дощок,

Збив її краденими гвіздками

Ще й повісив на чуже дерево.

Як і кохання, що в кожному випадку неповторне, різними можуть бути причини його фіаско. Глибокі досаду й розчарування ліричного героя у вірші  «Тобі» сприймаєш не як його нервовий зрив чи емоційну награність у стосунках з об’єктом своєї пристрасті, а радше як справедливий докір тій, котрій «довірив вогнище // Кохання. // Від дощів // Не вберегла дві іскорки…» й котрій після того він змушений сказати з усією відвертістю, не приховуючи свого внутрішнього болю і осуду її зради: «…А ти вже ноги витерла // Полотнищем // Душі».

У випадку такої категоричної оцінки Ним чи Нею факту невірності даремними є сподівання другої сторони на можливість іще оживити почуття взаємності між обома, як висновує автор у 13-му сонеті «Вінка білих сонетів», вміщеного у збірці:

Магніт твоєї пристрасті… Але

У нас нема нічого, тільки згадка

Про те, чого ніколи не було.

Тих, хто читатиме нову книжку Кузана – своєрідну поетичну «анатомію кохання», – хотів би застерегти і від імовірного акцентування на деякій співзвучності поетового прізвища з «Казанова», яка, звичайно ж, є цілком випадковою, що сказав би вам і сам щедро наділений почуттям гумору автор збірки «Три по сто». Хоча у декого, мабуть, уже крутиться в голові запитання: а чи із зображення поетом в окремих своїх текстах легковажної у ставленні до кохання жінки часом не «стирчать вуха» чоловічого егоїзму? Його, як відомо, в епоху гасел про гендерну рівність гнівно таврують феміністки. Тож привідкрию завісу над секретами творчості не лише Василя Кузана, а й інших поетів-ліриків: фабули і сюжети віршів любовної тематики здебільшого не є повторенням пережитих чи пізнаних авторами реальних життєвих ситуацій, а це передовсім плід їхньої творчої уяви. Не випадково той же Д. Дроздовський у післямові до книжки В. Кузана висловлює думку, що ліричний герой цього поета «конструює» образ коханої жінки, піддаючи його «різним трансформаціям і деформаціям, які можуть виникати у чоловічій уяві», але при цьому він залишається щирим у сприйнятті як піднесено-чуттєвих, так і тривожних, болісних моментів кохання. А І. Павлюк згадує у своїй передмові до збірки твір, у якому ліричннй герой звертається до коханої жінки зі словами: «…Я про тебе творю легенду». Втім, погодьтеся, що легенди можуть бути зі знаком не тільки плюс, а й мінус. У вірші «Твоя маленька» ще чіткіше передано бачення чоловіком жінки як виплеканого його уявою свого ідеалу в коханні, хоча напевне ж він добре розуміє: на те й ідеал, що в реальному житті до нього можна хіба що наблизитись більшою чи меншою мірою: «Твого волосся жовтий шовк // Лоскоче нездійсненну мрію. // Творити я тебе волію…».

Для ліричного героя В. Кузана (а правильніше, вочевидь, було б сказати у множині – для ліричних героїв його віршів, котрі зі сторінок презентованої книжки постають такими щоразу іншими й неоднозначними для рецепції читачем) «жінка – це і ангел наш, і гріх…». Думаю, з цим поетовим афористичним і містким зі смислового погляду визначенням у творі «Передчуття» із «Вінка сонетів» погодиться більшість чоловіків. Що ж до отієї часто експлуатованої феміністками химери чоловічого егоїзму з нібито переконаністю представників сильної статі у своїй незаперечній вищості над жінками, зокрема і в коханні, то це начисто спростовує ліричний герой вірша «Вчуся від жінки»: «Страждати вчуся від жінки, // Болем вмивати лице, // Плакати тихо і гірко, // Закривати сторінку – і все. // Вчуся прощати від жінки…».

Залишається додати, що модератори презентації нової книжки «Три по сто» –письменники Степан Процюк і Любомир Стринаглюк фахово допомогли присутнім розкрити екзистенційно-смислові й художньо-естетичні аспекти поезії закарпатця Василя Кузана, до речі, автора і відомої пісні «Золото Карпат», а також прозаїка, публіциста, журналіста. Поділилися міркуваннями про його творчість і побажали підкорення нових вершин у ній літератори заступник голови НСПУ, головний редактор журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський та Іван Ципердюк, голова ГО «Громадський інститут аналітики» Віталій Перевізник. Директор ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій щиро подякувала голові Закарпатської ОО НСПУ за подаровані бібліотеці його книжки.

(газета «Галичина» за 20 січня 2021 р.).