Re: цензії

18.01.2021|Валентина Семеняк
Маємо пам’ятати: у кожного з нас своя, наймиліша у світі «Загребля»
17.01.2021|Олександр Козинець
Добро, яке випромінює радість
17.01.2021|Ярослав Поліщук
Знаки часу
15.01.2021|Богдан Дячишин, Львів
Митець живого слова і думки
13.01.2021|Ігор Фарина, член НСПУ
Голоси з перехрестя епох
12.01.2021|Сергій Синюк
Наука болем
11.01.2021|Богдан Дячишин, Львів
Сотворіння живого слова і думки
11.01.2021|Роксолана Жаркова, літературознавиця
Божі птахи прилетіли: минуле і сучасність в жіночому письмі Наталії Яреми
11.01.2021|Віктор Шарпатий, доктор історичних наук, професор
Лідер, якого пощастило мати Франції
10.01.2021|Ніна Головченко
Погані слова та капосні історії для дітей від Івана Андрусяка

Re:цензії

29.09.2020|07:06|Ігор Павлюк

Трейлер до байоліка “Кузан”

Поезія – це історія емоцій…

Василь Кузан – за фахом математик, який у якийсь прекрасний переломний (лише йому самому і Всевишньому свідомо і всіляко відчутний) момент вирішив шифрувати і транслювати свої емоції не цифрами, а буквами, які почали активно переформатовувати в ноти – у пісні, зробивши Василя чи не першим поетом-піснярем мого покоління.

І це файно.

Бо кожен вірш хоче аж пищить стати піснею.

Але не кожен може.

Хоча кожна пісня – вірш.

Василя комплексно люблячи співають і жінки, і чоловіки, і діти, і пташки...

Поет товариський, мудрий, стриманий, по-закарпатськи добрий з усіма, занадто іноді, можливо, що шкодить і йому самому... Безконфліктний настільки, наскільки може бути інтегральна творча особистість у токсичному творчому середовищі загалом.

Але оскільки він чоловік цільний, цілий, то все вищесказане про самого Василя Кузана, його життєтекст, можна сказати і про його текст, а конкретніше – про оцю книгу його віршів із богемно-батярською назвою «Три по сто», де щиро зашифрована історія філософії та психології його емоцій, коли він грав (у шахи, в карти, чи просто грав), коли він жив, коли він боровся з долею, долями, кайфував і страждав, бо (за Марком Твеном): «Що таке людське життя? Перша третина – хороший час; а подальша – спогади про неї», або, як пише у спогадах мій улюблений Ігор Губерман, «молодість повинна бути бурхливою. Якщо це не так, людину просто шкода».

Василя якщо і шкода, то за те, що він любить любити життя, здається, аж до болю, проживає любов усіма фібрами і зябрами, при тому ще й фіксує історію своїх емоцій у формозмісті пісні, добре відредагованого роману – афоризму, бувальщини, притчі... а це вже неабищо, бо це як скакати історичним степом на гарячій кобилі, при цьому граючи на скрипці свою радісну печаль чи печальну радість, холодну пристрасть чи вітряну мудрість...

 

Коли приймають рішення емоції,

Єдина фраза розриває світ,

Коли згортають крила навіть ангели –

Як лебеді закінчують політ,

Коли усе на грані, чи на лезі,

Над прірвою на ниточці висить,

Коли душа наповнена сльозами

Й образа проявляє ненасить,

Коли слова наповнюються полум’ям,

Пожежа гніву поглинає все –

Ти зупинися, може хвиля спокою

Тобі душевний спокій принесе, −

 

медитує на увесь світ, Всесвіт і засвіт Василь у вірші «Емоційне», закликаючи вже себе самого й потенційного читача до душевної рівноваги – маркера мудрості чоловіка на своїй духовно-душевно-тілесній Говерлі, коли він ще й коханий, і коханець, батько, дідусь... поет, сам перелік віршів якого – лірично-драматичний епос (дивимося «Зміст» цієї пампулястої за змістом і ніжно-ножової, хоча і спокійної за настроєм книги, де є і екперимент, і класицизм, і бароко, і постмодернізм), про-читання якого любителю читання поезії дасть катарсис, а любителю поетичного життя – оргазм, екстазм): «4. О! Як», «18. Образ ОбрАзи», «22. Зіграй мені на саксофоні літа», «23. Кров нуртує живо, та чомусь не в жилах…», «24. Зникають межі, мерехтять слова…», «27. В моєму віці сорому нема», «37. Музей твого кохання», «41. Із попелу слів і світла», «43. В гостях удома», «48. Смуток січня теше домовину», «50. Октава болю», «56. Потерчата», «57. Геноцид», «60. Спалення Жанни Д’Арк», «61. Джаз», «62. Пат», «63. Балада. Рок», «72. Про мазохізм», «73. Зерна гіркої тиші», «74. У передмісті незнаних істин», «76. Слова сповільненої дії», «77. Думки, просякнуті дощем», «90. Діалектика дуалізму», «95. Вагітний сніг виношує ріллю», «96. Я знаю про тебе не більше, ніж знаю про світ», «97. Ти береш себе наче слухавку», «100. Це все невиспані слова», «17. Сальвадор», «18. Мовчати віршами», «19. Платонічний секс», «29. Любов під прицілом», «31. Розп’яття», «38. Перехрестя», «39. Кавовий діамант», «49. На порозі до раю», «50. Завіконне», «57. Вінець білих сонетів», «69. Перо твоєї ніжності», «74. Зранений сонет», «82. Важко бути богом», «100. Рецидиви спогадів», «1. Перефразовуючи вічність…», «7. Біла тиша стане моїм орігамі», «10. Батярське», «18. Репетиція пекла», «21. П’ятикнижжя 2012», «22. Напружені крила ніздрів», «35. Приватний ренесанс», «36. Ковток дощу», «49. Ніжний шалик Айседори», «69. Павук мого серця», «88. Чоловіки і риба», «89. Роздуми Робінзона», «95. Безсоння»...

 

Тут калейдоскопічна, екзистенційна, вербалізована веселка буття (із інтимним та суспільно-вселенським болем, кайфом, болем-кайфом і кайфом-болем) після буйної грози із парадоксами, метафорами, образами, а головне – щирою довірливістю не хлопчика, а Мужа (Муз-чини) − до читача, співака, виконавця... Бо ж пісні на слова Василя виконують народні артисти і всі, хто вміє і любить тішити душу мелосом...

Кузан один із небагатьох репрезентантів мого покоління, які зосталися у літпроцесі з адекватними етикою та естетикою, тонким почуттям доброго гумору і (разом із тим, що рідкісне поєднання) вмінням реально стати на захист правди, справедливості.

Як і має бути за законами духу, поета-чоловіка, чоловіка-поета люблять Музи, Пегаси та інші «брати наші менші», діти й діди. Бо його добра світла вусата усмішка однаково добре веселкує і в тексті, і в життєтексті, які інтегрально єдині, тому – хто любить Василя (друга, брата, свата, нашого «Кузанову» тощо), то й любить і його вірші – і навпаки...

Адже, скажімо, гумор універсальний егрегор, який притаманний, до речі, лише людині, бо ні боги, ні тварини не сміються...

Кузанова пісня «Золото Карпат» уже народна, як і легендарний його вірш «Василі»:

 

ВАСИЛІ

 

Як зберуться Василі –

Веселішає в селі.

Причащаються чар-зіллям,

Починається весілля:

 

Анекдоти, приповідки,

Хто вночі був у сусідки,

У коханки, чи на п’янці –

Все закінчується вранці.

 

Аферисти, музограї…

А дівчат довкола – зграї!

Всі, на поступки м’які,

Роблять висновки такі,

 

Що якби не Василі –

Звідки б діти на селі?!

 

Хороше діло – підіймати демографію реально, а не лише надихати інших.

Хоча за Василевою епікурейсько-вакханічною крилатою грайливою маскою Тамади захований фаустівський корінь Тужильника за долею нашого народу, людства, творення не лише усмішки, анекдоту, коломийки, але й міфу, легенди, як-от:

 

ТВОРЕННЯ ЛЕГЕНДИ

 

Голка свідомості тягне за собою нитку спогадів,

Нанизує хмари сумнівів, сонячні зайчики мрій,

Формуючи разок намиста, що прикрасить душу.

 

Твої груди гойдають всесвіт, одягають у хвилі вечір,

Причаровують люстро повні, що словами тихенько каже,

Що немає за тебе кращих, бо у тебе любов у серці.

 

Я скрутився увесь. Я – вухо: перетворюю світ у звуки

І проціджую їх крізь сито, щоб почути лиш те, що хочу,

З лабіринтів усіх ефірів пити голос твоєї пісні.

 

Але знову на нитці вузлик припарковує біль до долі,

Знову краплі зі стріхи цілять у відкрите до неба тім’я

І, як Жан Бурідан про Жанну, я про тебе творю легенду.

 

Василь Кузан − поет душі, а не літери, друг Евтерпи й Бахуса, естет і практик, а не схимник та аскет, апологет змістоформи, а не формалізму, хоча написав і формально строгі сонети, і павутинково фривольні верлібри, неримовані вірші, вірші-афоризми а’ля японське традиційне віршування під загальною назвою «SUSHI»:

 

обпече…

сірник літа підпалено

жодні дощі полум’я не зупинять

пожежники не допоможуть

догорить

І обпече пальці

вічності

                            Кара

Твій нестриманий гнів

Проростає крізь тіло

Бамбуком.

 

А передмова моя не як рецензія, а радже − як як трейлер до фільму-байоліка під назвою «Василь Кузан».

Тобто, як бачимо, чуємо, відчуваємо, нічого нового ні у формі (його вірші силабо-тонічні, римовані, верліброві), ні у темах (їх три основні, як у кожного поета: кохання, батьківщина, космос) Василь не відкриває, але продовжує, лоскоче, масажує енергетичні вузли дійсності і на ноту-йоту оживлює-творить анекдот, бувальщину, притчу, продовжує, розтягує народну пісню, маючи шанс створити свою...

А це вже ВСЕ для Кузана-поета, який уміє добре грати в шахи під назвою Життя...

І це лише вічний початок для Кузана-людини, його «приватний ренесанс» як Поета.

Отож, Будьмо і тримаймося, друже Василю!

Дай нам Бог здоров’я – щоби пережити той катарсис від твоєї творчості, що нас чекає разом із «Три по сто» і більше, і далі, і глибше, і довше, і вище...



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери