Разом із романами  «Троянда ритуального болю» (2010) та «Маски опадають повільно» (2011) (присвяченими Василеві Стефанику та Володимирові Винниченку) складає так звану «психобіографічну трилогію» письменника-універсала Степана Процюка. Вийшов друком у ВЦ «Академія» в рамках серії «Автографи часу» на початку 2013 року. Вперше презентований у Прикарпатському національному університеті 7 лютого 2013 року.

Відомо, що до постаті Архипа Тесленка Процюк звернувся не вперше - вже у романі «Жертвопринесення» він пише про «Архипову душу, у якій повільно почали проростати зерна мізантропії та суїциду, помножені на деструктивний туберкульозний рум´янець... І хтозна, чи не мали би ми ще одного самогубця (принаймні, він нав´язливо писав про зачарування смертю до нечисельних адресатів), якби швидше не втрутилася руйнація тіла, спровадивши у могилу наймолодшого класика без грошей і слави та ще й з нелюдським болем невирозуміння на вже мармурових устах... Можливо, Тесленко не вірив у Всевишнього, дозволяючи собі писати окремі напівбогохульські оповідання? Але... Тут щось не так...». Пошуку відповідей на ці та інші запитання присвячена завершальна частина трилогії. Окремої розмови заслуговує її назва - згадки про чорні яблука різних розмірів зустрічаються вже з четвертого розділу: «...з дерев звисають чорні яблука...» (с. 13). Спокуса спробувати цей заборонений плід (якщо відштовхуватись від біблійної символіки) певний час супроводжуватиме Архипа - до цього їх куштували тільки померлі братик і сестричка. Згодом у одному з видінь Тесленко із відчуттям неминучості прийняв чорне яблуко, яке чекало свого «господаря»-«білу жертву» (с. 49),  і отримав «інший зір» та «міх із каменюками іншого бачення» (с. 50) - споживанню першого забороненого плоду теж передувала обіцянка змін.

Як і попередні психоаналітичні біографії Процюка, «Чорне яблуко» не має лінійного сюжету. Нелінійність роману зумовила також зміну способів нарації - зустрічаємо як сповіді від першої особи, так і звернення автора до головного героя. Роман містить 72 короткі розділи, присвячені взаємозумовленим аспектам життя Архипа Тесленка - міфобіографічному (міфобіографією назвала «Троянду ритуального болю» Ірина Славінська) й тісно переплетеним психологічному та метафізичному. Вони охоплюють дитинство і юність, перші літературні спроби майбутнього письменника, платонічне кохання до Оленки, становлення Тесленка як борця та поневіряння, хворобу і смерть. Міфобіографічна лінія репрезентована реальними і цілком можливими «земними» подіями та персонажами. Серед них - стосунки з батьками, переховування, політична діяльність, деякі епізоди у в´язниці тощо. Роман містить велику кількість реалій історії української літератури та культури (серед згаданих у «Чорному яблуці» персоналій - Чикаленко, Єфремов, родина Грінченків, які беруть участь і в Тесленкових видивах, подібно до Драгоманова у хворобливих візіях Франка; назв періодичних видань - «Громадська думка», «Рада», «Нова громада») і алюзій на них (зокрема, розділ 62 великою мірою присвячений рефлексіям Процюка довкола української літератури - автор шифрує імена українських письменників, подаючи як індивідуальні, так і типові характеристики); народних традицій (ворожіння, вечорниці, досвітки, купальські ігри); властивих Процюковій прозі відсилань до світової культури (згадуються Шопенгауер, Рембо, Гете, деякі античні мотиви).

Психологічний та метафізичний аспекти стосуються історії платонічного кохання Тесленка до Оленки (як наслідок, дуже частим маренням і внутрішнім діалогам з її участю), зображення психоемоційного життя Тесленка як письменника, його спогадів і формування релігійних поглядів, протистояння Архипа і його брата Яреми (що перегукується з біблійною історією братоборства Каїна і Авеля) тощо. Важливу роль відіграють оніричні елементи (присутні в усіх книгах трилогії), колористика (зокрема чорний, білий, фіолетовий та червоний кольори), символіка (київський Рот і Поліціянт, Дружина, Дебеле Тіло, цар Болю, біла сорочка матері...) та цитати з текстів різного штибу як паралелізм (народні пісні: «Ой не буду відчинять, бо ти будеш, серденько, жартовать» (с. 30), «...заграй ми, цигане старий, заграй, якої знаєш...» (с. 44; галицька пісня, яка зустрічається і в «Троянді ритуального болю»), листи Тесленка (на відміну від двох попередніх психобіографій, текстів головного героя майже не зустрічаємо): «А ще сьогодні напік паляниць. Порепались. Буває мені з цими паляницями!» (с. 40), твори українських письменників, зокрема Олександра Олеся: «...лицарів, лицарів шкода до сльоз, тих, що у бою упали» (с. 82), тексти з культовим навантаженням: «...смертію смерть подолав, і тим, хто в гробах, життя дарував...» (с. 168)).

Кожен з трьох романів психобіографічної трилогії унікальний і з мовної точки зору. З перших сторінок «Чорного яблука» помітне використання Процюком регіональних особливостей мовлення представників різних верств населення  (для прикладу: «почувствовать» (с. 9, Оленка), «є отдєльним народом», «довжно буть безпечно» (с. 25, нотаріус Кисловський), «ліворуцьонер» (як приклад народної етимології, с. 78), «Забудеш усе, даже, як звать твою маму!» (с. 89, нічліжник Сергій), «Оце покуріть би! Душу би оддав за сигаретку!» (с. 128, невідомий в´язень)). Цілком характерними є й окремі слова: «каптанок» (с. 22), «милашка» (с. 30), «назюзюканий» (с. 108), «махун» (ст. 109) як евфемізм статевого члена, українські лайливі слова на кшталт «харциз» (с. 55), «глуха тетеря», «ідоляка» (с. 108) та інші. Окрім того, у романі зустрічаються фрагменти російською мовою, передані дореволюційним («...царствуй на славу, на славу намъ...» (с.75)), сучасним правописом (пряма мова деяких персонажів і тогочасні романси) або транскрибовані українськими літерами. Наприклад: «Нет, не атказиваюсь, ваше височайство...» (с. 66, Ярема), «Потому шо чєлавєку нічєво нє положено знать!» (с. 89, нічліжник Павло), «Так будєт лучче, палітіческій! Ти, вижу, хітрая сволоч!» (с. 129, Дебелий).

Вперше у психобіографічній трилогії Процюк зображає побутування кримінальних злочинців - саме тому вживає жаргон і згрубілу російську лексику: «маруха», «звіздец прібалдєнний» «суку фраерскую», «урил би скатіну», «бля буду» (с.128-129), «падонок», «вальтонулся малость» (с. 138) та інші. Контрастні до емоційного настрою Архипа сцени статевих зносин між сільською молоддю у клуні, історія повії Галі, яка згідно з романом є причиною деяких комплексів головного героя, також містять подібні слова, використання яких є цілком вмотивованим: «блядюга», «шльондра» і т.д. (с. 109).

Цікаво те, що звучать вони при виконанні норм сільської моралі та звичаїв, пов´язаних зі втратою цнотливості - Процюк надає цій події влучне означення «танець варварів» (с. 109). Процитований вислів, а також інші, дає можливість говорити про іншу сторону мовного аспекту роману. Вони наче служать ідентифікаторами і роблять тексти Процюка безперечно впізнаваними, естетично самодостатніми, хоча подекуди можуть звучати дисонансом для читача (у своїй рецензії на «Троянду ритуального болю» Марія Микицей називає їх «процюкізмами», а Олег Соловей - «специфічними неологізмами у вигляді лексичних зрощень»): «оцупки потреби кумиризації», «сугестивна переконливість» (с. 76), «білі флюоресценції мученика за правду» (с. 101), «енергетичний позирк Високого» (с. 131) тощо. У «Чорному яблуку» відлунюється і медичність Процюкової прози, наприклад: «...фіолетові груші нагадували чоловічі статеві органи в стадії гострого запалення й порушення кровообігу» (с. 14).

Усій книзі задає тональність перший розділ - дев´ять сувоїв долі малого Хипчика асоціюються з солодко-гіркою звісткою апостола Івана та запечатаними на довгий час повідомленнями пророка Даниїла. Все ж «розгорнулися книги», а психологічний портрет роботи Степана Процюка зафіксував ще один «спалах колишнього обличчя».